Шаманізм упродовж багатьох тисячоліть був поширений по всій Землі, у всіх стародавніх спільнотах. Дехто навіть називає його «однією з найдавніших релігій».Однак, на відміну від широковідомих світових релігій, навіть у віддалених один від одного на тисячі кілометрів куточках планети шаманізм мав чимало подібностей. Адже основна його практика – це віра в духів предків та спілкування з ними. А предки є в усіх. З найближчими з них люди взаємодіяли, піклувалися про них навіть після смерті: насипали кургани, клали до могил супровідні речі для потойбічного життя, проводили різноманітні обряди. Були упевнені, що той чи інший пращур дійсно жив. На відміну від інших релігій не виникало питання чи реально існував Ісус, Будда чи умовний макаронний монстр, адже своїх предків люди знали особисто. Питання було лише в налагодженні комунікації з ними після смерті. І саме шаман виступав своєрідним медіатором між світом живих і світом духів.

Нині ми і дня не можемо прожити без інтернету, годинами серфимо ним у пошуках інформації та нових знань. Наприклад, оператору БпЛА для розуміння, чи вдасться завтра вдало політати, необхідно дізнатися: чи йтиме дощ, якими будуть напрямок і сила вітру та ін. Увівши у рядок пошуку правильно сформульовані запитання, він отримає усі відповіді. Схоже працював «пошук» і тисячі років тому. Тільки замість «Googlе» діяла оригінальна «пошукова система «Шаман», яка була проміжним ланцюжком між «користувачем» і «всесвітньою бібліотекою знань», які шаману передавали мудрі духи. Або не передавали)

Мало відомо про те, як саме відбувалося таке спілкування. Але завдяки етнографічним даним знаємо, що шаманом міг стати далеко не будь-хто. Сакральне призначення або передавалося у спадок від батька-матері, або ж посередником між людьми і духами ставав той, кого «покликали» самі вищі сили. У другому випадку шаман вважався більш могутнім, адже «духам видніше».
Кого ж духи охочіше обирали за своїх “гучномовців”? Дуже часто шаманами ставали люди, яких ми б зараз назвали, як мінімум, «дивакуватими». Так, в одному з ранньоскіфських поховань поблизу села Волошине неподалік Горішніх Плавнів експедицією Центру було виявлено жіноче захоронення з унікальними знахідками та неординарним обрядом. За антропологічним визначенням, небіжчиця мала проблеми з шийним відділом хребця, що призводило до болю, запаморочень, а можливо, і галюцинацій. Це дозволило припустити, що ця панночка могла бути шаманкою свого племені.

Для спілкування з духами цілком підходили й інші психічні недуги. Тобто, наявність якогось виду так званої «шаманської хвороби» часто визначала майбутнього служителя культу. Хоча і не була обов’язковою: нерідко «заклик» шаману відбувався уві сні, й певний зміст сновидіння (наприклад, розчленування у сибіряків) трактувався племенем як «вибір духів» на користь саме цієї людини.
Шаман мав бути сильним і фізично витривалим: нелегко багато годин поспіль стрибати, танцювати, самотужки забезпечувати собі музичний супровід за допомогою бубна та підвісок на одязі, ще й камлати.
У стародавній ієрархії шаман був однією з найповажніших осіб у суспільстві, на рівні з вождем племені чи роду. Часто саме їм вожді довіряли обрати наступний крок, який вони робитимуть у своєму управлінні державою чи племенем.
Але не лише «передачею інформації» від духів до живих займалися шамани. Вони, подібно до кращих вчених мужів модерного часу, були джерелом безлічі знань та вмінь у різних сферах тогочасної науки: в медицині, музиці, обрядовості, кулінарії (особливо у приготуванні зілля)), і в багатьох інших сферах, про які ми лише здогадуємося.

До речі, шаманська «професія» була гендерно збалансованою, адже серед її представників багато як жінок, так і чоловіків.
З літератури шамани та жерці постають перед нами моторошними та суровими служителями культу, які наганяли страх на одноплеменників. Але етнографічні дані свідчать: шаманів поважали і боялися через їхні особливі вміння та високий соціальний статус, але вони не завжди були «злими геніями». Багато з них займалися лікуванням, «викликали» дощі та рятували спільноту від голоду. Свою рольову модель шаман обирав сам, хоч і не без підказки всемогутніх духів).

Навіть одяг підказував: шамани “не з такої сім’ї, а з багатої”.

Їхнє вбрання вирізнялося вишуканістю та пістрявістю, костюм прикрашали сакральні малюнки, зокрема, зображення тотемних тварин. Кісточки та пір’я на одязі символізували, на якого птаха перетвориться душа шамана, коли він під час танцю гайне спілкуватися з духами. Щоб посилити ефект загадковості, обличчя шаман приховував за маскою чи вуаллю. Багате оздоблення шуміло-дзвеніло, створювало звуковий супровід, необхідний для заглиблення у транс і входження в резонанс із потойбіччям.

Один з таких повних наборів костюму шамана, що був привезений із Амазонії, експонується у Віденському музеї.

Кожен хенд-мейд костюм був унікальний, неповторний і сповнений таємниць. Сибірські шамани наприкінці ХІХ ст. навіть не показувалися в них фотографам чи ілюстраторам, настільки сакральним це вважалося.
Про різноманіття шаманських татуювань теж можна було б розмовляти вічно… Якби вони всі збереглися) Але й те, що маємо, дає підстави стверджувати: татуювань не бракло, і вони були дуже цікаві й оригінальні.

Чи не найдавнішим похованням, яке дослідниками ототожнюється з шаманським, є мезолітичне захороненням жінки з дитиною з Бад-Дюрренберга (Німеччина).

Ціла низка їх відома й серед підкурганних поховань епохи бронзи, зокрема, в Україні.

Досить цікавим, наприклад, є кістяне навершя колотушки з поховання біля с. Соколово на Дніпропетровщині, де можна побачити образ людини з бубном, та, ймовірно, “шлях шамана”.

Нині практика шаманізму збереглася лише в глибинах матеріків Африки та Південної Америки, Крайньої Півночі чи Океанії, але й там вже багато шаманів, напевно, спілкуються з духами через інтернет… Тому, сподіваємося, саме наші археологічні дані, разом з вже зібраними етнографічними, стануть корисними для дослідження цієї надзвичайно цікавої духовно-релігійної практики.

#за_підтримки_УКФ
#віртуальність_забутих_предків

Джерела ілюстрацій:
https://www.codpa.org.ua/library/kurgany-poblyzu-s-voloshyne-v-ponyzzi-psla/?fbclid=IwAR13iplfR0SipMBzVt_gp20XtbvTdRVIk7TkTbSRHwr1Q-n_4xhxIL77Gj8
© Державне управління культурної спадщини та археології землі Саксонія-Ангальт, Кароль Шауер.
Всесвітній музей. Відень. Австрія.