У похованні шаманки з Гребінківського кургану, окрім людських решток, археологи виявили також ритуальні предмети. Один з них – дерев’яне колесо. Навряд чи його поклали, аби загадкова панянка змогла відкрити у потойбіччі свій шиномонтаж. Тоді для чого?

Культури катакомбного кола є одними з небагатьох у Східній Європі, хто в поховальному обряді використовували колісний транспорт. Відомо понад 50 поховань з такими знахідками. Загалом вози в похованнях трапляються нечасто – приблизно в двох-чотирьох погребіннях із сотні. При цьому інгульська катакомбна культура надає до півтора десятка таких комплексів, а, скажімо, донецько-донська – втричі менше.

Поховання з Гребінківського кургану більше відповідає ознакам донецько-донських пам’яток, тож виявлене в ньому дерев’яне колесо – по-своєму дивовижа.

У поховальній практиці «катакомбників» відомо декілька варіантів розміщення колісного транспорту:
– в зібраному вигляді у вхідній шахті або в камері;
–  набором всіх конструктивних деталей в розібраному вигляді у вхідній шахті або в камері;
– окремими елементами (кузов, колесо/колеса);
–  використання коліс/колеса в якості заслона між шахтою і камерою катакомби.

Очевидно, далекі пращури послуговувались універсальним принципом pars pro toto (частина замість цілого): якщо в могилу поміщався лише кузов або одне колесо, малося на увазі, що цей елемент символізує цілий віз.
Завдяки випадкам, коли в похованнях збереглися всі основні конструктивні деталі, відомо: «катакомбники» використовували як чотириколісні, так і двоколісні транспортні засоби, запряжені великою рогатою, рештки якої у вигляді шкур з головами й ногами подекуди знаходять попереду воза, тобто на місці упряжної тварини. Припускають, що деякі з цих возиків виготовлялись саме для поховальної церемонії. Відомі випадки, коли небіжчик лежить прямо у кузові такого катафалка.

У нашому похованні виявлено одне дерев’яне колесо, диск якого, як і більшість подібних коліс бронзового віку, складався з трьох конструктивних елементів: середньої частини з центральним потовщенням-маточиною (яка не зберіглась) і отвором для колісної вісі, а також двох бічних сегментів, які між собою скріплялись дерев’яними поперечинами. Діаметр колеса – 62 см, що відповідає типовим розмірам коліс з поховань катакомбної культури.
Знайдене колесо виконувало роль заслону між камерою і вхідною шахтою катакомби. Але ця практична функція могла сполучатись з іншою, символічною. Колесо поклали, щоб шаманці не довелося переміщатися потойбіччям у переповненій маршрутці чи чекати рейсового автобуса.

Адже засоби пересування, якими іноді супроводжували мерців (археологія знає приклади не лише колісних возів-колісниць-катафалків, а й, плотів, волокуш, нош тощо), призначались для успішного переходу небіжчика до світу мертвих. Мандрівка з комфортом та вітерцем передбачалася не для всіх, а лише для представників соціальних верхів. Причому представникам вищих рангів залишали в могилі готове для використання “потойбічне таксі”, нижчим статусом – комплект його деталей, а ще простішим – лише одну деталь, наприклад колесо.

#запідтримкиУКФ
#за_підтримки_УКФ
#віртуальність_забутих_предків