«Вода камінь точить» — цей афоризм має глибокий метафоричний сенс.
Вода здійснює сильний наполегливий рух і здатна, з часом, зруйнувати навіть скелю, тому вона асоціюється з цілеспрямованими і терплячими людьми.
Українці вже довели всьому світу що наша нація наполегливо, рано чи пізно, але виточить свою перемогу. 

Будь яка твердиня може змінитися, це певно знали і давні воїни, про що говорять нам, зокрема, кам’яні стели. На цих антропоморфних каменях скіфського часу та середньовіччя, які являли собою фігуру воїна, особлива увага приділялась зброї, що в основному зображувалася у поясному «наборі».
Іноді, поруч з таким важливим атрибутом воїна як зброя, давніми скульпторами відтворювались і найнеобхідніші супутні предмети, серед яких чи не найчастіше — точильний брусок.
Зображення на окремих скіфських статуях, а також на багатьох половецьких, засвідчують цінність цих точильних каменів та широке їх застосування.

Точильний камінь-абразив був невід’ємною частиною комплексу озброєння усіх воїнів, хоч лучника, хоч мечника, хоч списоносця. Адже відразу після появи металевих знарядь із ріжучими краями постало питання у перманентному підгострюванні їх бойових частин. І зазвичай це робилося прямо в походах самими воїнами. І саме для цього завжди у похід брався невід’ємний атрибут — точильний камінь.

Такі абразиви виготовлялись переважно з дрібнозернистих порід пісковиків (як, наприклад, наша знахідка), сланцевих кварцитів та інших порід каменю.
Зазвичай вони були довгасті, брускоподібні (хоча зрідка могли бути і округлої форми) та мали отвір, який дозволяв їх зручно прикріпити до поясу, та завжди мати при собі у разі необхідності.

Не тільки у скіфів, а й у багатьох інших народів абразиви вважались ледь не культовими предметами, а у деяких племен північно-кавказьких культур цей предмет пов’язаний з богом грому та неба. Тож жоден поважаючий себе воїн не обходився без точильного каменю.

Саме тому дуже цікаво що наша знахідка належала 70-75 річній жінці!

Цей точильний камінь було знайдено в одному з найстаріших жіночих поховань, виявлених на території Полтавської області.
Ранньосарматське населення кочувало на Лівобережному Подніпров’ї наприкінці ІІ – у першій половині І ст. до нашої ери, і саме до цього часу належить впускна могила в курган бронзової доби, що була розкопана у 2011 р. експедицією на чолі з О.Б. Супруненком біля с. Солонці на Кременчуччині.

Саме точильце було виготовлено з пісковика, воно має видовжену форму, зі звуженням з одного з боків, округле у перетині зі свердленим отвором майже на середині довжини зміщеним до одного з країв.

Примітно, що стародавні абразиви в похованнях частіше зустрічаються як нові вироби(без слідів зношення), ніби спеціально створені для супроводу небіжчика у засвіти. Не відомо що саме мала гострити у потойбіччі ця поважна (про що красномовно свідчить й інший супутній інвентар) жінка-сарматка.
Можливо якийсь господарський інструмент, а можливо і бути готовою, у разі необхідності, допомогти ладнати зброю. А може такий атрибут свідчив і про її старі звитяги у «амазонському війську»)))

Тож і ми всіма засобами, кожен на своєму фронті, давайте наближувати перемогу —
«Чекає бій. Все інше буде… після. Життя триває. Точиться війна».*

* цитата з вірша Анатолія Лупиніса.