Що, потепліло? Вже мружитесь від сонця і слухаєте пташок?
Почекаєте, маємо для Вас трішки охолоджуюче зимове запитання – Як Ви гадаєте коли винайшли ковзани?
Ми звикли асоціювати всі зимові «спортивні» атрибути з жителями Північної Америки чи інших північних регіонів планети, але це не зовсім так. Схоже, ставати на лід люди почали синхронно всюди, де були водойми та холодні кліматичні умови взимку. Адже подібні знахідки зустрічаються у різних регіонах планети, про що свідчать, у першу чергу, археологічні розкопки. Не одну «пару» було знайдено і на території нашої країни, тому, можливо, є вагомі підстави задуматися де ж саме насправді була батьківщина ковзанярства?)

Насправді найперші ковзани були кістяні (найчастіше з кінських кісток або великої рогатої худоби) та виготовлялися за допомогою тесання різьблення та шліфування. Тогочасне населення використовувало їх для ковзання по снігу-льоду, вони слугували чимось на кшталт лиж чи снігоступів. Такі артефакти археологи зрідка знаходять в поселеннях доби пізньої бронзи – раннього заліза, а найчастіше – на пам’ятках доби середньовіччя (Русі).

У 2007 році подібний екземпляр, було знайдено на розкопках кімерійського городища Дикий Сад на Миколаївщині. Кістяний ковзан був відполірований по всій довжині з одного боку і мав отвори для мотузки. «24 роки проводжу тут дослідження і увесь час відчуваю своєрідне хвилювання, коли відкривається щось нове. Це досі заворожує. Один із моїх улюблених артефактів – унікальна знахідка – ковзани з конячих кісток. Це спеціальний пристрій, який одягався на ноги. Спочатку подумали, що це предмети для обробітку шкіри, допоки шведські колеги не поставили експеримент. Вони виготовили подібний предмет і випробували його на шкірі та на кризі. Потім порівняли через мікроскоп характерність зазубринок. Виявилося, що цей предмет використовували саме для переміщення по кризі» – ділився в одному зі своїх інтерв’ю археолог Кирило Горбенко.
Також на розкопках було знайдено чисельні палиці схожі на ключки, що і дало підставу науковцю пожартувати (а може й ні))) що насправді хокей можливо зародився на Миколаївщині, а не десь на півночі Америки чи в Канаді 😉

Проте, історія якщо не хокею, то «ковзанярського спорту», виявляється, трішки древніша і розпочалася, … можливо навіть з Полтавщини, а точніше – Решетилівщини, де відносно недавно, у 2020 році, було знайдено найдавнішу місцеву пару ковзанів!

Але все по – порядку. Решетилівські ковзани було знайдено під час реконструкції автомобільної дороги державного значення Н-31 Дніпро-Решетилівка археологічною експедицією НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН УКраїни під керівництвом Богдана Сала, у якій брав участь і наш Центр. Це сталося під час розкопок багатошарового поселення Решетилівка-ІІІ, де превалюючими були матеріали доби пізньої бронзи (зрубної культурної спільноти). Саме до цієї епохи належала абсолютна більшість знахідок звідси, зокрема, на наш погляд, – і предмет нашої публікації.
Це відкрите ще у 2015 році давнє поселення під час нового вивчення принесло чимало цікавого: серед знахідок із зафіксованих трьох культурно-хронологічних горизонтів (середнього бронзового, пізньобронзового та ранньозалізного часу), однією з найцікавіших виявилась «спортивна». Виявленні вони в культурному шарі поселення на глибині 0,5 м. При детальнішому огляді виявилося, що один кінець виробу підтесаний і злегка піднятий над поверхнею, а на обидвох кінцях зроблені дірки, вочевидь, – для кріплення.

До слова – це вже друга відома така знахідка в наших краях!

Ще років 20 тому найдавнішими ковзанами в межах України були артефакти скіфського часу – про що свідчить знахідка видатного археолога Бориса Шрамка, яку він виявив у 1958 році під час дослідження зольника на західному укріпленні Більського городища.
Зроблений з кістки за допомогою тесання, різьблення та шліфування цей ковзан – «нарт» був завдовжки 228 мм, мав ширину 51 мм та товщину 30 мм, та був виготовлений з третьої п’ясткової кістки коня.
Знахідка датується скіфським часом, третьою чвертю VI ст. до н.е. Чому «нарт»? Описуючи цю знахідку наші харківські колеги наводять цікавий факт: «Такі нарти ще на початку ХХ століття використовував мешканець села Сабатинівка (Благовіщенський район Кіровоградської області) Федір Жовтий. В дитинстві він сам робив такі ковзани, які називав згідно з давньою традицією – «нарти» та катався на них».

Подібні кістяні ковзани у різні роки знаходили на Київщині, Чернігівщині, Волині. А за останні два роки є і свіжі закордонні знахідки – в Китаї та Чехії. Всі вони мають майже тотожне датування Х-ХІІ ст. до н.е., та досить схожий зовнішній вигляд.

Але чому використовувалися саме кістки тварин? Річ у тім, що вони мали маслянисту поверхню, яка працювала на кшталт природного воску, дозволяючи плавно ковзати по льоду. Згодом матеріали для ковзанів еволюціонували від кістки до попелу та заліза, а далі до скловолокна та сталі. Сучасні ковзани в чотири рази швидші за своїх попередників із кістки та дерева. Кістяні ковзани рухалися лише зі швидкістю приблизно 8 кілометрів на годину, а нині професійні хокеїсти та ковзанярі можуть розвивати швидкість 60 кілометрів на годину.

Вважається, що спочатку ковзани слугували не для відпочинку, а як засіб для обходу замерзлих водойм. Вони слугували перш за все для виживання – як дешевий і ефективний вид транспорту, який скорочував час подорожі в холодні зимові місяці. А вже в Середньовіччі ковзани набули популярності як розвага, перші згадки про що були зафіксовані англійським ченцем Вільямом Фіцстефеном у своїй Лондонській хроніці, а також нідерландським монахом Йоганнесом Бругманом, коли він описував падіння святої Лідвіни з ковзанів під час катання на річці Ші. Через високу швидкість одного з ковзанярів збита ним свята навіть зламала ребро під час падіння. Але саме ця невдача зробила її покровителькою ковзанярів та патронесою свого міста.

Проте, як бачимо, насправді давні кістяні ковзани дожили майже до наших днів, а вже їх нащадки вдало технологічно еволюціонували на радість як професійним спортсменам, так і звичайному люду. Тож зараз ми маємо змогу «відштовхуються від льоду і мчати з такою швидкістю, як птах у повітрі чи спис, пущений з балісти…», ще краще та швидше ніж ковзанярі з давніх хронік чи чудових фламандських картин.

Ми не знаємо чи Україна – Батьківщина слонів, але те що на разі Полтавщина та Решетилівщина – «Батьківщина європейського ковзанярства», – звучить вже більш аргументовано)