«Сміливого й куля не бере» – гарне надихаюче прислів’я, яке, на жаль, на практиці не завжди спрацьовує. Куля бере, вбиває, та часто лишається в землі мовчазним доказом та свідком давніх битв.
На Полтавщині чимало таких місць, особливо пов’язаних з періодом козацько-селянських повстань. Наші зброярські знахідки – козацькі кулі, що були знайдені якраз на місці однієї з таких баталій, – Говтв’янської битви 1638 року, однієї із небагатьох переможних для повстанців військових подій першої половини ХVІІ століття.
До речі, цікаву реконструкцію тогочасних подій, спираючись на «Щоденник» очевидця, священника в стані польського табору, С. Окольського, та на археологічні дослідження, зробив директор нашого Центру В’ячеслав Шерстюк (посилання у кінці тексту*). А на мапі маємо цілий маршрут « Місцями древніх битв», який включає Говтв’янську https://map.codpa.org.ua/?visitid=6927, Куруківську, Ворсклянську, Солоницьку битви та битву на Сербиному полі. Долучайтесь до пізнавальної віртуальної мандрівки — https://map.codpa.org.ua/?route=6946
Тож сама битва відбувалася на Шар-горі між сучасними селами Приліпка та Говтва, площі, яка включає в себе і давню територію Говтв’янського городища. Досить буремну історію цієї пам’ятки доводять численні артефакти військового характеру, знайдені під час розвідкових археологічних обстежень на території комплексу городища під керівництвом В’ячеслава Шерстюка у 2014-2015 роках. Більшість цих матеріалів суто військові – рушничні кремені, шматки картечі та ядер, деталі зброї, серед яких і наші свинцеві кулі.
Говтв’янські кулі, звісно, не єдині на Полтавщині – подібні козацькі військові знахідки трапляються повсемісно на території усієї Полтавщини, а саме тут вони ілюструють батальну сцену історії України.
У багатьох таких знахідок часто присутній ливник, так званий «ливарний хвіст» – виступ лійчастої форми, що застигав у каналі ливарного отвору. В ідеалі хвіст мали зрізати, щоб куля набула правильної округлої форми.
Але, як бачимо, – за досконалістю не гналися.
Можливо часто було не до того, можливо була важлива швидкість виготовлення, тим паче що хвостаті кулі так само пасували до зброї які і «правильні» округлі.
Для відливання куль існував цілий набір знарядь – подібні до кліщів залізні кулелійки; спеціальна округла ложка-черпачок з лієчкою для розтоплення і заливання свинцю та кліщі для відкушування «ливарних хвостів».
Кулелійки з музею у Пляшевій.
Кулелійки, ложка, кліщі, гаманець на кулі, кулі, заготовки для куль. Реконструкція Дмитра Каднічанського. Джерело – 17c.org.ua
Якщо порох носили в порохівницях, а розтертий, готовий до використання – в натрусках, то для готових куль у козака на поясі був мішечок-гаманець. Найчастіше він був прямокутної форми, з клапаном який регулювався кістяною чи дерев’яною пластиною, або мав отвори та просто затягувався на шнур.
Свинцеві кулі та гаманці для куль з музеїв у Рівному та Пляшевій. Джерело – www.ucrainarma.org
Гаманець для куль з роговою пластиною. Реконструкція Дмитра Каднічанського. Джерело – 17c.org.ua
Вважається що кулі у козаків були такими міцними, що не втрачали свою форму навіть після пострілів впритул у дубову дошку. Не будемо наразі перевіряти, але достеменно відомо що матеріалом для їх виготовлення переважно слугував свинець. Проте існують експериментально підтверджені припущення що іноді для відливання куль використовували також суміш свинцю з оловом. А підставою для таких досліджень послугувала знайдена у гаманці козака на переправі битви під Берестечком олов’яна церковна тарілочка-дискос, яка була згорнута в трубочку і покладена разом зі шматком свинцю.
А ще ходять легенди про те що часто козаки виймали назад свої кулі з полонених усіма підручними засобами – чи то ножем, чи просто загостреним шпичаком, чим сформували у супротивників свій дикий безжальний імідж.
Що ж, можливо саме так і було, адже цьому є логічне пояснення: кулі могли виправляти та використовувати кілька разів.
Взагалі переказів та «байок» про козацьку куленепробивність існує чимало – згадаймо тих же характерників які були «заговорені від зброї», буцімто поглядом відводили небезпеку, а Микола Костомаров описував характерника як «чародія, якого не брала куля».
Але ми з Вами наразі вже знаємо що зберігає життя вправність, хоробрість, добра зброя, а не чарівні сили…
Хоча ні, визнаємо що подекуди магія таки спрацьовувала: все той же пан Симон Окольський у своєму Щоденнику свідчить про застосування козаками при обороні Говтви «чаровниць і чаровників», яких розсадили на високих дахах, щоб чинили «інкантації (заклинань) на порохи, стрільбу та вогонь».
Тому працюємо, тримаємось, віримо та загадаймо «Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали голівоньки» наших захисників!