Давайте поговоримо про те, коли, зазвичай, відзначають «день міста» в інших населених пунктах Європи, України та Полтавщини? Як відзначали колись як і відзначатимуть у Полтаві віднедавна, та чому саме такі варіанти були запропоновані на голосуванні, у чому їх плюси та мінуси?

Починати будь-яку справу аналітичного характеру потрібно із розбору термінів та понять, якими ти плануєш користуватися чи користуються твої опоненти/колеги.
Тож перше, що нам потрібно з’ясувати – що таке «місто»?

І. Що таке місто?
Виділяють кілька основних теорій виникнення (походження) міст (для епохи середньовіччя):
1) «Романістична» теорія, яка будувалася головним чином на матеріалі романізованих областей Європи, вважала середньовічні міста та їх установи прямим продовженням пізніх античних міст.
2) «Вотчинна» теорія – місто і його інститути розвивалися з феодальної вотчини, її управління та права.
3) «Маркова» теорія виводила міські установи і право з ладу вільної сільської громади – марки.
4) «Бургова» теорія вбачала центри міста у фортеці – бурзі і бурговому праві.
5) «Ринкова» теорія виводила міське право з ринкового права, що діяло в місцях, де велася торгівля.
Про що нам кажуть ці дані? Як ми можемо скористатися ними? Чи будь-яке місто, яке підпадає під один з критеріїв, є містом?

Ніт) Наприклад, на теренах Полтавщини є прекрасна пам’ятка на Диканьщині, Михайлівське городище, яке має укріплення, але розміри його лише трохи більше 50 м у діаметрі, та проіснувало воно кілька років/кілька десятків років, і не розвинулося далі. Означенні теорії виводять певні характерні ознаки появи вже існуючих міст, але не обов’язково наявність цієї ознаки призводило до виникнення середньовічних міст. Тож ці теорії потрібно використовувати обережно, і розуміти що вони – це не про обов’язковість, а про можливість. І то – це лише для епохи середньовіччя та, переважно, для Європи.
Плюс до того вони можуть поєднуватися, адже маркова та вотчина – це про соціальний устрій, ринкова – про економічний, бург – про військовий матеріальний, а романістична – взагалі «про історію». Чи могло поєднуватися? Направду, в окремо взятому місті могли діяти усі 5 чинників. Просто в тій чи іншій мірі один якийсь, зазвичай, виділяється. У нас на Лівобережжі абсолютно превалювала в Княжу добу (не спішіть кричати що в нас тоді не було міст, все згодом)) «бургова» теорія, усі центри-гради просто не могли обходитися без укріплень у пристеповому фронтирі.
Тому всі наші міста (мова про Лівобережжя), хоч у добу середньовіччя, хоч за доби козаччини, спочатку укріплюються, а потім уже вони стають адміністративними та торгово-ремісничими центрами. У Європі замки часто стояли і розвивалися окремо, тому й міста могли розвиватися окремо, та їх економічна роль була вища. На Лівобережжі дитинці та замки невід’ємно пов’язувалися з посадами, що досить сильно відрізняє принципи розвитку міст на Придніпров’ї, наприклад, і на теренах Західної Європи.

Значна кількість населених пунктів розпочинала свою історію з незахищеного поселення, потім обростало укріпленнями, набувало свого статусу та вже згодом ставало «містом».
Чи діють ці теорії на ранньомодерну епоху? Трішки. А скільки у нас міст за цей час з’явилося? Точно більше ніж у середньовіччя. От, наприклад, порахуйте відстань між колишніми районними центрами Полтавщини (і не тільки). Ви побачите що вона становить від кожного до кожного +- 30 км. І неважливо коли населений пункт з’явився, у ІХ-Х ст. (Лубни, Пирятин, Полтава, Хорол), чи у ХVІІІ ст. (Козельщина, Семенівка, Глобине). А все тому що 30 км шлях – це дистанція пішого денного переходу. Тому така відстань була раціональною із економічної, і з військової точки зору. Але це вже інший, логістичний принцип.
Це все до того, що європейські теорії походження середньовічних міст вони: 1) для європейських 2) середньовічних і 3) міст. Останнє найскладніше, бо поняття «місто» – чітке лише в юридичних і законодавчих документах сучасності.

ІІ) Сучасні поняття терміну «місто».
Існує велика кількість визначень поняття «місто», однак однозначного підходу до трактування даного терміну немає, що обумовлено великою кількістю різних характерних ознак міста та ступенем висвітлення їх особливостей.
1) «Місто» – це населений пункт, віднесений згідно з законодавством до категорії міст і має, як правило, значну (порівняно з сільським поселенням) чисельність населення, зайнятого головним чином у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі (В.П. Максаковський).
2) «Місто» – це сукупність жителів, зареєстрованих в якості облікової одиниці та керованих мером (Д. Стамп).
3) «Місто» – це центроване поселення, більшість працюючих якого не зайняті сільськогосподарською діяльністю (Д. Дікінсон).
4) «Місто» – населений пункт, що досягнув деякого рівня складності своєї функціональної структури. Місто характеризується багатофункціональністю, чим і визначаються його інтеграційні якості, властивості генерувати нове, соціальна привабливість тощо (Г. Лаппо).
5) «Місто» – просторове суспільне утворення, що є осередком масового розселення людей і зосередження їх суспільно корисної діяльності в будь-яких формах, крім одержання первинних продуктів сільського господарства як єдиного заняття населення, організоване у постійно діючий господарсько-будівельний комплекс, розрахований на обслуговування побуту і діяльності населення (О. Топчієв).
6) «Місто» – довготривале скупчення людей та їх помешкань, які займають значну площу та знаходяться у центрі великих комунікацій (Ф. Ратцель).
7) «Місто» – великий населений пункт, виконуючий промислові, організаційно-господарські, управлінські, культурні, транспортні та інші (але несільськогосподарські) функції; відповідно більша частина населення якого зайнята не в сільському господарстві (Г. Озерева, В. Покшишевський).
8) «Місто – це історично сформована, соціально та економічно різноманітна, соціально забудована, просторово сконцентрована поселенська одиниця, яка має законодавчо визначений статус і являє собою складну або дуже складну територіально економічну систему. Місто – це динамічне суспільне явище, яке знаходиться в постійному розвитку та еволюціонує від простих форм до більш складних і досконалих. Зміни, що відбуваються в ньому, носять зазвичай цілеспрямований характер і скеровані на економічний, суспільний і просторовий розвиток» (З. Сіройч).
9) «Місто – поселення, що зосереджує на невеликій території значну кількість людей, які займаються несільськогосподарським виробництвом, а зайняті у промисловості, торгівлі та інтелектуальних професіях» (В. Кубійович).
10) «Місто» – складний комплекс явищ, конкретне історичне утворення, сформоване на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру (у ньому живуть як споживачі, так і виробники), яскраво виражений торгово-промисловий характер. Жителі міст особисто незнайомі між собою, зайняті в основному неземлеробською працею, здебільшого задіяні в різноманітних промислах, торгівлі, а тому саме в містах сконцентровані управлінські функції (М. Вебер).
Особливо привабливе поняття «не знайомі між собою», це нагадує приказку про «Полтава – велике село, де кожен кожного знає»). А враховуючи що в нас майже в усіх є дачі – Полтава теж не місто).

Словники та енциклопедії:
– територіально-концентрована форма зосередження різних сфер (матеріальної та нематеріальної), галузей і видів діяльності, а отже – і головної продуктивної сили та стилю життя;
– тип поселення, який історично сформувався внаслідок співіснування людей, метою яких було виконання роботи, не пов’язаної із землеробством;
– соціальна територіальна спільнота, для якої характерна висока концентрація населення, на відносно невеликому просторі, зайнятого переважно в сфері несільськогосподарського господарства.

Така різноманітність поглядів щодо сутності поняття «місто» зумовлена тим, що в залежності від галузі науки, за основу береться один із критеріїв (демографічний, соціальний, економічний, географічний, функціональний та ін.). Так, у містобудуванні місто характеризується як середовище, що включає до себе систему соціальних інститутів, які забезпечують життєздатність міського населення, як створені людиною специфічні умови, необхідні для різнобічної діяльності.
Таким чином поняття «місто» настільки змінне, наскільки ми його розглядаємо через призму тієї чи іншої галузі чи науки.
Також чи не головним принципом визначення міста, з більшості наведених поглядів, є його категоричне протиставлення селу та сільському господарству.
Навіть свого часу (зараз цього, здається, немає) у юридичній площині «місто» – це населений пункт, понад 50% населення якого займається не промисловістю, селище – понад 25%.
Таким чином поняття «місто» – соціальне, а не історичне, і змінюється не лише з часом, а й з підходом до вивчення того чи іншого факту чи явища.

ІІІ) Проблема дефініцій.
Як нам уникнути таких різночитань, як в історичному та географічному ракурсі, так і в соціально-економічному? Це використовувати дефініції/дефініцію, яка має стале загально прийняте визначення.
Яка дефініція є сталою? Це – населений пункт.
Місто – це населений пункт, який…
Село – це населений пункт, який…
Полтава – це населений пункт, який був (чи на місці якого були) давнім сіверянським поселенням, потім – руським градом (назва тогочасних «міст»), пусткою, слободою, містечком, містом у модерному розумінні, та нині місто у сучасному розумінні.
Звісно, відкидати термін «місто» не можна ні в якому разі, просто потрібно розуміти що щодо його трактування є багато різночитань, як для різних епох і територій, так й різних підходів з боку дослідників.
Ще є таке поняття як «історичне населене місце – це місто, селище чи село, яке зберегло повністю або частково свій історичний ареал з об’єктами культурної спадщини і пов’язані з ними розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку, та занесене до Списку історичних населених місць». Існує відповідний порядок визнання населеного місця історичним, але це вже більше пам’яткоохоронний контекст.

IV) Звідки корені слова «місто»?
Слово «місто» з’являється у польських документах (для наших теренів) кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. серед польських документів, у вигляді «miasto», «място/мєсто/місто». Воно означало фактично укріплене передгороддя, місце біля замку, яке мало свої власні укріплення, і де розселялися, переважно, ремісники, торгівці, простолюдини тощо. На відміну від замку, який і укріплений був краще, і менший за розмірами (зазвичай), «місто» було більшим за площею, але слабше укріпленим.
Отак згадані, наприклад, Хорол і Лукім’я у 1617 році: «… zamek i m. Chorole… », «… zamek i m. Łukoml…». Або, наприклад «zameczek i miasteczko». Паралельно співіснувало поняття «miasto», великого населеного пункту, і «miasteczka», меншого: «… miasto Perejesław a także miasteczka…».
Як бачимо навіть у епоху появи терміну «місто» на наших теренах це було або ж поняття торгівельно-ремісничої частини укріплення, або ж – великого населеного пункту, в порівнянні з містечками.
Чи були такі самі поняття в московському діловодстві? Так, це город/острог/кремль і посад. Тож польське «місто» ХVІІ ст. = московському «городу».
Чи було щось схоже у княжу добу? Та майже аналогічне: давні укріплення називалися «гради», вони складалися з дитинців (аналог пізнішого замку) та посадів (те що польська документалістика пізніше назвала «містом»). Як бачимо коренем у всіх цих термінах є «фортеця»: замок, город, град.
Таким чином розвиток «міст», адміністративно-торгово-ремісничих центрів, на наших (і не лише) теренах переважно йшов через наявність фортифікацій. Вони, і лише вони, забезпечували сталий розвиток і перетворення населеного пункту в «місто» в сучасному, і тогочасному (для модерної епохи) розумінні. І лише потім місто ставало ремісничим, торгівельним осередком, а також отримувала права самоврядування, і ставало «містом» у соціальному розумінні.

V) Місто – як етап зростання населеного пункту.
У тих же польських документах Полтава козацької доби згадується спочатку як пустинь, потім як слобода, і вже згодом – містечко, і лише ще згодом – місто. І таким чином розвивалися усі (чи майже усі) міста: з малого до великого, проходили різні етапи від хуторів, сіл, селищ та міст (у різній варіації для різних прикладів у інші епохи).
Дуже доцільно порівняти поняття «місто», як антропогенного організму, саме з людиною: людина народжується, зростає, набирається знань і досвіду, соціалізується, отримує паспорт, стає громадянином, отримує освіту і т.д. Це все різні етапи розвитку, які можна екстраполювати на еволюцію населеного пункту, від маленького поселення з низьким соціальним впливом на суспільство, до великого міста, чи навіть столиці якогось державного утворення.
Тепер питання: коли людина святкує своє свято як особистості, як індивідууму? На день свого народження, тоді коли він чи вона, найдрібніша суспільна ланка з’явилася на світ, а не коли отримала паспорт, закінчила докторантуру чи винайшла щось видатне. Те все також займає поважне місце у її біографії, але День народження – то ж святе)))
Те ж саме й з містами, чи будь-якими іншими населеними пунктами: є «день народження» населеного пункту, є дати становлення цього населеного пункту як суспільно-соціального організму, з підвищенням чи зміною його ролі.
Ну а що кому є важливішим – то кожна громада визначає самостійно.

VI) Святкування «Днів міст» у Європі: підходи та приклади:
Тут вже щоб трішки урізноманітнити нашу інформацію – можна погортати інфографіку. Після ознайомлення з нею – запрошуємо до продовження наших розсудів.
Забігаючи наперед відзначимо, що аналіз дат відзначень цих та інших визначених «днів населених пунктів» дозволяє нам виділити такі основні підходи до цього, як в Україні, так і в Європі. Таким чином це:
1) «історичний» підхід – дата заснування/перша згадка населеного пункту;
2) «церковний» підхід – «храмове» свято, день святого/покровителя;
3) «подієвий» підхід – дата якоїсь події, яка суттєво вплинула на історичний розвиток населеного пункту;
4) «комфортабельний» підхід – найбільш зручна дата з точки зору відпочинку, туризму, сезону, проведення фестивалів.
Іноді вони перегукуються і поєднуються між собою. Але не часто.
Для різних прикладів ми вказуємо який принцип було застосовано.

VII) «Справи полтавські».
Ось 5 пропозицій, які були винесені на громадське голосування щодо майбутнього «дня міста»:
1) 20 березня — дата запису в Коронній Метриці від 1630-го року, з якого почалася історія сучасного міста;
2) 29 червня — дата першої літописної згадки про Полтаву;
3) Друга неділя вересня — об’єднує дві наступні дати та завжди припадає на неділю, що дає змогу містянам брати участь у святкових заходах;
4) 5 вересня — день відновлення для Полтави Магдебурзького права;
5) 9 вересня — День народження письменника Івана Котляревського.
Перші дві дати у пропозиції – це історичний підхід.
Дві останні – це подієвий підхід, у тому чи іншому вигляді.
Церковно-релігійного у нас не було, але виникала думка що після прийняття 29 червня можна «вважати Петра і Павла покровителями Полтави». Але то більше як філософія.
Третя пропозиція – це приклад «комфортабельного підходу», але зі своїми нюансами, та місцевим «колоритом».
Наприклад схоже відбулося тоді, коли Полтава змістила святкування день міста з 12 липня на 23 вересня у 1999 році: «це вихідний, усі будуть вдома, студенти всі на місці, коротше – нам буде комфортно». Цікаво, що навіть у радянський час День Полтави святкували не у день «визволення», а в контексті першої згадки. То що ж сталося? … Просто за місяць були вибори, на яких мав перемогти Кучма, якого дуууже підтримував «великий полтавський господарник» Кукоба.

Тепер коротко про плюси та мінуси кожної із пропозицій.
1) 20 березня, запис про надання «пустої слободи Полтави» у власність Обалковському. Коли саме було заселено – може й раніше (ми знаємо любов до «узаконення незаконних побудов», яка не лише в теперішній час існувала, а й в першій половині ХVІІ ст.). Може трішки пізніше, але вже 1632 р. нам відомо про Полтаву як «містечко», тобто фортецю.
Плюси:
– точна дата, підтверджена документом.
Мінуси:
– відкидається давня історія населеного пункту.

2) 29 червня, перша літописна згадка.
Плюси:
– досить точна дата (у літописі згадка церковного свята);
– неігнорування давньої історії населеного пункту.
Мінуси:
– зауваження щодо наявності відсутності постійного населення у проміжку понад 200 років;
– заперечення що Лтава – це не Полтава, тобто не згадка населеного пункту.
Про другий пункт ми колись поговоримо ще раз, це варто окремого посту, скажу лише що я впевнений у тому, що згадка «Лтава» у літописі – це згадка населеного пункту, а от те що в нього гідронімічні корені – то Лукомлям і Голтавам видніше як назви княжих градів отримують гідронімічне походження)
Щодо перерви у постійному заселенні: вище згаданий Лукомль виник у Х-ХІ ст. Наприкінці ХІІ ст. він згадується як «городище Лукомль», що на думку Ю. Моргунова свідчить про те, що його зруйнували половці. Згодом місто відновилося і продовжило своє існування як той самий Лукомль. Це щодо короткого місцевого прикладу.
Далекі Помпеї, майже 2 тис. років після 24 серпня 79 р. н.е. не існували, місто відновлено 1891 року, «дата міста» обрана 8 травня, за датою «храму» покровительки Діви Марії Розарії. Але історично населений пункт ототожнює себе з римськими Помпеями. Вище наводилися приклади Парижу, Лондона тощо.

3) друга неділя вересня – комфортабельна пропозиція, яка намагалася поєднати дві наступні, і (як мені здається) – щоб дипломатично схилити «секту 23 вересня» до компромісу)
Кінець червня нічим не гірше вписується у цей комфортабельний принцип.

4) 5 вересня, день надання/підтвердження Магдебурського права (далі – МП).

Плюси:
– точна дата в документі, яка припадає на комфортний сезон святкування;
– численні приклади святкування днів міст саме по наданням прав місцевого самоврядування у містах Європи (див. слайди);
– протиставлення існування європейського права вільних міст (магдебурське – лише один з прикладів) на теренах України та в Полтаві північно-східним безправним містам Московії.
Мінуси:
– дата точна, але фіксує «підтвердження». Коли ж було перше надання (і чи було взагалі) – невідомо;
– далеко не всі дослідники згодні з тим, що Полтаві таки було надане МП у ХVІІ ст. Аргумент прихильників – у Полтаві в документах до періоду «підтвердження» вже згадується існування магістрату.
Ратуша – орган (і споруда) місцевого самоврядування, який створювався у містах у Європі та Україні (як нині міська рада).
Магістрат – це ратуша міста з магдебурським правом.
Тобто аргумент на перший погляд хороший, але є нюанс, який ми наведемо за прикладом наших двох міст.
Лохвиця – мала МП. У Лохвицві була ратуша, а не магістрат (як приклад – «Лохвицька ратушна книга»).
Миргород – мав МП. У Миргороді була ратуша.
Хорол – не мав МП. У Хоролі був магістрат (у Полтавському архіві ф. 864 «Хорольський міський магістрат», ф. 865 – (Миргородська міська ратуша»).
Тому назви основних органів управління містами не мали чіткого розмежування, що магістрат – це в місті з МП.
– застосування МП як засобу місцевого самоврядування було мінімізоване. У першу чергу – з боку тогочасної «військової адміністрації», полковників, які вбачали місто своєю вотчиною, і не дуже спішили ділитися владою в місті з іншими. Так, документи свідчать, що по факту полтавський війт за два роки після свого призначення (з моменту створення магістрату після підтвердження) звільнився, бо йому не давав працювати полковник, який усіляко перешкоджав роботі місцевого самоврядування. Далі полковник поставив свого війта, реалізувавши «ручне керування», значно обмеживши владу міщан.
– суцільне надання МП містам України, як зауважують дослідники, вбачалося поляками як елемент полонізації, тому що на ХVІ ст. це було звичне явище для багатьох, якщо не більшості, польських міст. Так, МП у XІІІ-XІV ст. ст. поширювалося з німецькими колоністами в польські землі, Сілезію, тобто було колоніальним. Пізніше – те ж саме в межах Речі Посполитої, з теренів Польщі до ВКЛ.
До речі Магдебурське право – лише один з численних видів прав (відомі хелмське, любецьке, нюрнберзьке і т.д.), яке дуже широко використовувалося лише на теренах Речі Посполитої.

5) 9 вересня, день народження Котляревського. Подієвий підхід. Але подібний приклад зовсім не застосовується в інших містах, хіба якщо ця особа – свята.
«Справи обласні та загальнодержавні».

Як бачимо, якогось сталого підходу немає. Якщо є точна дата заснування, згадки, чи надання прав міста, інших обставин – найчастіше саме вони беруться за основу.
Головна проблема наших (як бачимо і європейських міст також) те, що немає точних дат заснування чи тих або інших подій. Наприклад, є лише рік, а дати немає. Тому на допомоги приходять «храмові свята» чи «комфортабельний принцип».
Якщо відкинути святкування «днів зміни окупаційних режимів» (а в нас ще святкують, на жаль) то серед наших населених пунктів простежується така картина:
— села святкують, переважно, «храмові свята», адже для них більшість дат заснування не встановлено, а великими туристичними центрами вони не є, тому святкування у «хороші сезони» – не принципово.
— селища – десь схожа картина.
— міста, тут по різному, в залежності від наявних «точних дат» та бажання влади «декомунізовуватися».

Приклади:
Заводське – третя неділя вересня. Заснування у вересні 1928 року.
Миргород – 18 вересня. День зміни окупаційного режиму.
Лубни – 18 вересня. День зміни окупаційного режиму.
Горішні Плавні – 24 квітня, 1974 року отримали з селища статус міста.
Решетилівка. З хороших прикладів можна навести селище Решетилівку, де, не в останню чергу завдяки історичним розшукам та потугам Ігоря Гмирі (вітання) святкування дня населеного пункту призначили на найдавнішу з відомих на сьогодні документальних згадок містечка 1638 року (цікава закономірність – як тільки Решетилівка стала містом – відразу почала шукати свої корені))) До речі це нормальна тенденція для міст, правда не обов’язкова Лубни, Зіньків, Миргород та інші – підтвердять…

Інші населені пункти України:
Луцьк. День міста – день першої згадки, хоча в 1432 році було надано Магдебурське право.
Вишкове, нині селище, перша згадка 1271, 29 квітня 1329 замок отримав нюрнберзькі права. День селища – друга неділя вересня. Відзначають все одно 1271 рік, може тому що вже не місто. До речі герб надали тільки 1620 (це як приклад того що надання магдебурського права і герба – не завжди тотожні).
Галич, 1125 річчя, 868 перша згадка, сумнівна, 1327 – надання МП, кілька разів занепадав, припиняв існування на певний термін, зокрема від Батиєвої навали. День міста: друга неділя вересня – перша згадка. Причому сучасне місто віддалене від першого Галича, який знаходиться у селі Крилос. Але це не заважає сучасному галичу ототожнювати себе (це як приклад того, що територіальна тяглість – теж не головна). Подібні приклади (перенесення ядра поселення) з Полтавщини: Горошин, Сніпорід, можливо Лохвиця.
Львів. 23 квітня день святого Юрія. Перша згадка 1256, науково доводиться що ще 1240 після знищення Галича. 1356 надання МП.
Житомир. Святкували раніше восени, зараз при розробці нового статуту пропонують травень.

Підводячи підсумки, як мені здалося після перегляду сотень прикладів з Європи та України, частина відмов європейських міст від святкування дня міста в день заснування – проста відсутність в історичних документах чіткої дати, часто це просто рік. Якщо є документ про фундацію – зазвичай громади цим користуються.

У цілому конкретика і хороша логіка була в трьох пропозиціях для Полтави: перша згадка 1630 року, перша літописна згадка і дата підтвердження Магдебурського права.
Але по факту всі ці дати – не ідеальні. І як на усіх виборах ми обираємо (точніше вже обрали) найкраще серед не найкращих)