Нажаль військові дії стали невід’ємною складовою життя людства, починаючи  ще з найдавніших часів.
Археологічні дані натякають на те, що і в період існування племен доби ранньої бронзи світ був не завжди мирним.
Знахідки зброї та військового реманенту вказують на важливість військової справи для багатьох племен цього часу, адже тодішній спосіб життя вимагав уміння швидко реагувати на загрози.  

Поширеність поховань з предметами озброєння схилять дослідників до думки про виділення всередині тогочасної станово-кастової системи прошарку воїнів.
Це підтверджують поховання про які, з великою вірогідністю, можна сказати, що вони належали як мінімум видатним людям свого часу — воїнам чи воїнам-вождям.

Виразний поховальний комплекс, який був досліджений під час охоронних розкопок під керівництвом О.Б. Супруненка у 2010 році поблизу колишнього с. Лавриківка (околиця с. Єристівка сучасної Пришибської ТГ), можна віднести саме до числа таких поховань — професійних воїнів-вождів. Тут був похований «сильний світу того», представник інгульської катакомбної культури доби ранньої бронзи.
Саме таким був і наш високоранговий небіжчик — 30-35-ти річний воїн, «Лавриківський Вождь», в останню путь якого супроводжував не надто чисельний, проте доволі виразний військовий інвентар.

Праворуч від черепа на боці (обухом до голови) лежала ромбічна бойова діоритова шліфована свердлена сокира. Поруч знаходився розвал декорованого горщика. Зліва від похованого, на рівні ліктя, розміщувався наконечник списа з кременю, поряд із яким простежені рештки древка. Вірогідно, древко дротика мало довжину не більше 1,2-1,3 м.
Сам наконечник  — гостролистий, без черешка, загострений з обох боків ретушуванням, виготовлений з сіро-чорного непрозорого кременю.
Сокира — обушкова свердлена. Обушок звужений до краю округлий у перетині, лезо легко розширене, бічні грані добре виражені, з невеликими валиковими виступами з обох сторін.

Подібні знахідки на пам’ятках міді-бронзи здавна привертали увагу дослідників. Існує тенденція розглядати подібні сокири, нарівні з кам’яними булавами, як символічні об’єкти владних відносин (т. зв. інсигнії).
Саме ці своєрідні «клейноди» бронзової доби нині зберігаються у фондах Краєзнавчого музею міста Горішні Плавні.

На відміну від них, які віднайшли продовження свого життя у музеї поряд з місцем де їх було віднайдено, доля козацьких клейнодів та реліквій значно сумніша — коштовні символи влади Війська Запоріжського, гетьманські клейноди й козацькі раритети, нині, через різні обставини, здебільшого трагічні, зберігаються у музеях світу. Наприклад: булава Iвана Сірка ймовірно знаходиться в Колегії Святого Андрія у Вінніпезі, який діє при Манітобському університеті; булава Пилипа Орлика, пiд якою затверджувалася перша Конституція України — в мунiципальнiй бiблiотецi шведського мiстечка Лiнчопiнга; булава Богдана Хмельницького — в Музеї Війська Польського у Варшавi.

Ще більш прикро що значна частина подібних артефактів знаходиться в росії. Потік козацьких клейнодів до російської столиці посилився після остаточної руйнації Запорозької Січі в 1775 році. Тоді за наказом Катерини ІІ до Царськосільського арсеналу, Ермітажу та інших установ передавалися відзнаки, полкові знамена, курінні значки Війська Запорозького, церковне начиння, військова скарбниця, канцелярія, печатки, а також прапори українських сотень і полків.
Можливо саме тому країна-агресор, яка володіє символами влади й іншими історичними реліквіями України, намагається так ницо й надалі фальсифікувати історію, нав’язувати світу свої цінності, та фантазувати про покору українців.

Сподіваємося нашим реліквіям не довго лишилося сумувати на чужині, й після нашої перемоги це питання, як і багато інших, буде вирішено на користь правди!