186 років тому – 9 січня 1839 року на засіданні французької Академії наук фізик Франсуа Араго представив доповідь про винайдення способу отримання «незникаючих зображень», названого на честь його винахідника Луї-Жака Дагера – дагеротипією. Останній отримав за цей винахід хрест почесного легіону та довічну пенсію від французького уряду(як і його попередник та партер, відкривач геліографії Нісефор Ньєпс), а ми фактично досі, заливаючи фото в інстаграм чи деінде, продовжуємо цим також дякувати французьким винахідникам.
З часів свого виникнення та вдосконалення фотографія стала у нагоді багатьом наукам. Археології теж!
Ще у 1926 році в описі хронологічно перших знахідок Трипільської культури в Україні археолог Микола Макаренко писав: «Краще подати фотографічні знімки з отих знахідок, а не рисунки. Так автор зробив не тому, що йому важко було б дати докладні й правдиві рисунки виконані рукою, – такі рисунки, і то, безперечно, точні, виконати він міг-би любісінько, – але тому, що останніми часами дослідники надто мало діймають віри рисункам виконаним рукою саме тоді, коли мова про нашу культуру. Ніде правди діти, рацію вони таки мають, – адже попередні публікації матеріялу не раз-у-раз відповідали відповідали були дійсним фактам». А далі додає ще один суттєвий момент важливості фото для науковців – «щоб зробити твори цієї стародавньої культури приступними до вивчення і тим особам, котрі не могли одвідувати наших музеїв та вивчати речі безпосередньо».
А ще старі світлини допомагають нам зазирнути в історію. Часом вони бережуть в собі особливу цінність – фіксують унікальні моменти на яких перетинаються відомі постаті та не менш важливі пам’ятки. Як ось на одній із цих, наприклад.
Тут зійшлися разом література та археологія. Але, звісно, потрібно знати контекст. На цій світлині ми не можемо розгледіти облич, але достеменно відомо, що на ній зображено Лесю Українку. У серпні 1898 року, вона у товаристві брата Михайла та Фотія Красицького поїхала в Броварки дивитися на могили й фотографувати їх.
Це – Броварківський курганний могильник скіфського часу, унікальна місцевість на нашій Полтавщині поблизу Гадяча, яка налічує близько 100 курганів, найвищих земляних поховальних насипів Лівобережжя.
Цю нині пам’ятку археології національного значення свого часу досліджували такі відомі археологи як Микола Бранденбург, Сергій Мазаракі; паралельно проводив розкопки Вікентій Хвойка; пізніше – вище вже згаданий Микола Макаренко; ще пізніше Іван Ляпушкін, Варвара Іллінська, Петро Гавриш, а також обстежували працівники нашого Центру.
До Дня винайдення фотографії ми кольоризували для Вас чорно-білі світлини могильника, з кінця ХІХ ст. до 1970-х рр., щоб ще раз нагадати велич цих могутніх споруд.
