У 2015 р. Манжеліївським загоном Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації було розпочато науково-рятівні розкопки ділянки городища давньоруського та козацького часів на околиці с. Манжелія Глобинського району на Полтавщині. Територіально пам’ятка розташована в передстеповій зоні, на острівному останці цокольної тераси правого берега р. Псел, у нижній його течії, досить недалеко від місця впадіння річки до русла Дніпра. В даній місцевості Псел має (на сьогоднішній день) порівняно значне за шириною та глибиною русло, помірно швидку течію, з невеликою кількістю озер та стариць.

Власне описуване городище двочасове: первинне його заселення відноситься до давньоруського часу (кін. ХІ – ХІІ ст.), повторне — фіксується за історичними та археологічними даними у 1 чв. ХVІІ ст. Так, у люстрації Київського воєводства 1622 р. Манжелія згадується як містечко-городище ще з 17 роками слободи (Lustracye 1877, s.134-135). Зважаючи на загальноприйняту тоді практику давати право слободи на 20 років, дату нового осадження давнього городища можна досить надійно датувати саме 1619 р. У «Книге большому чертежу» (1627 р.) вже згадується як «город Манжелейка» (Книга 1838, с. 97), що свідчить про інтенсивний розвиток цього населеного пункту.

Представлена публікація присвячена матеріалам, здобутим при дослідженні лише одного об’єкта — ями 1/2015. Вона була досить добре насичена культурними матеріалами, у т.ч. — органічними, серед яких абсолютно переважали рибні рештки. Інших виразних об’єктів цього часу на ділянці розкопу не було, а давньоруська садиба (частина якої й досліджувалася тут) була спалена, тому подібного роду артефакти тут майже не збереглися. Таким чином, для дослідження рибного промислу за іхтіологічними рештками була придатна лише зазначена яма.

Об’єкт представляв собою звичайний смітник, вигрібну яму, що була заповнена керамікою та органічними рештками. Керамічні матеріали з неї виразні, й можуть бути датовані першою половиною – серединою ХVІІ ст. Їх однотипність може вказувати на нетривале заповнення цього об’єкту. Уточнити та звузити датування цієї ями можуть два спаяні часом білонові соліди Густава Адольфа (1611-1632), карбовані в прибалтійських володіннях у 1620-х – на поч. 1630-х рр. Ця найдрібніша розмінна монета на тогочасному монетному ринку українських земель мала досить нетривалий час обігу (на відміну від інших, небілонових). Саме тому далі сер. ХVІІ ст. цей об’єкт датувати немає сенсу. Таким чином, яму можна віднести до періоду розвитку містечка майже відразу ж після його перезаселення — тобто, 2 чв. – сер. ХVІІ ст.

Майже весь археозоологічний матеріал представлений лускою. Збереження матеріалу дуже погане, 1-3 бали (за 5-бальною шкалою [Антипина 2003], практично відсутня ціла луска, дуже висока фрагментованість залишків. Обсяг вибірки з об’єкту ― 998 фрагментів тваринного походження. В даному випадку 6 кісток належать ссавцям, 5 кісток і 986 фрагментів луски ― рибам. Невизначені залишки риб склали 98,8% від усіх особин. Визначення до виду по лусці коропових риб завжди було складним, а по уламках лусочок практично неможливе. Тому, відповідно, більша частина матеріалу не могла бути визначена.
Зазначені матеріали відносяться до категорії «кухонні рештки», що побічно підтверджується значними нашаруваннями луски, а також ― наявністю вугілля. Матеріал визначено шляхом порівняння кісткових фрагментів і луски з екземплярами сучасних і субфосильних видів риб з порівняльної остеологічної колекції одного з авторів. У тих випадках, коли це було можливо, точне визначення віку проведено по лусці та хребцям.
При підрахунках одна кістка риби вважається еквівалентною одному екземпляру, так як було доведено, що більш, ніж одна кістка від однієї риби зберігається вкрай рідко [Лебедєв 1960]. Виняток можуть становити кістки із закритих комплексів, і частіше для таких великих видів, як білуга, сом і т.д. Систематика і видові назви риб дані по визначнику-довіднику Ю.В. Мовчана [Мовчан 2011].

Загальна характеристика колекції представлена в таблиці 1.

Всього зареєстровані представники 3 видів, що відносяться до 3 рядів (табл. 2): ряд Коропові ― сазан (Cyprinus carpio Linnaeus, 1758); ряд окунеподібних (Perciformes) ― окунь (Perca fluviatilis Linnaeus, 1758); ряд щукоподібні (Esociformes) ― щука (Esox lucius Linnaeus, 1758). При аналізі представленості видів визначені 2 види тільки по лусці (сазан і окунь), а ще один ― як по кістках посткраніума (PCRA), так і по лусці (щука).

Наявність у матеріалі двох отолітів (не визначених до виду), а також кісток посткраніального кістяка (клейтрум щуки та 4 невизначених до виду хребця) і луски побічно свідчить про те, що найімовірніше риба не доставлялася здалеку, а ловилася досить недалеко від поселення, і розробляли її вже безпосередньо перед вживанням в їжу. При обробці риби, наприклад, при підготовці для тривалого зберігання або транспортування, як правило, відокремлюється голова. В результаті краніальні кістки викидаються в яму на місці заготівлі, і тоді в матеріалі представлені майже виключно кістки краніум.

У даному випадку значний пласт луски і майже повна відсутність кісток вказують на те, що в яму була викинута тільки луска після чистки, розбирання риби відбувалося, ймовірно, вже в іншому місці, відповідно кістки надалі теж не потрапили в досліджувану яму. Виходячи з видового та вікового складу можна припустити, що це можуть бути й залишки одноразового вилову. З урахуванням того, що в середньому на одному сазані, наприклад, близько 400 лусочок, вся луска з даної ями може бути результатом чистки чотирьох сазанів, трьох щук і кількох окунів (з урахуванням вікового розподілу особин). Кістки, найімовірніше потрапили в яму не одночасно з лускою, а або раніше (ймовірніше), або пізніше.

На першому місці по абсолютній кількості решток у колекції ― сазан, 43,3% від усіх визначених залишків риб (n = 42), на другому місці щука ― 35,1% (n = 34), окунь на третьому місці ― 21,6% (n = 21). Крім того, найімовірніше, велика частина луски, віднесеної нами до невизначеної, належала також сазанові, ще кілька лусок ― лящеві(?). Але у зв’язку з дуже великою її фрагментованістю, не будемо враховувати поки що ці визначення.

У тих випадках, коли це було можливо, визначено вік риб (табл. 2). Так, всього виявлено 10 вікових категорій. Точний вік вдалося визначити за 63 екземплярами луски і 3 хребцями. Крім того, розмір невизначених лусок і мінімальна кількість річних кілець на них, яку вдалося зареєструвати, дозволяє віднести більшу частину цих лусок до категорії ≥ 4 років. Відповідно, риби, яким належала ця луска, були дорослими, великих розмірів.

Максимальна кількість особин припадає на 2-, 5- і 9-річних риб (майже в рівному співвідношенні). Для щуки «мода» припадає на 2-річні екземпляри, для окуня ― на 5-річні, для сазана ― на 8-річні. В результаті досліджень, виявлено, що в матеріалі переважають статевозрілі особини середніх для видів розмірів.

Таблиця 2. Віковий склад риб археозоологічної колекції з ями 1/2015.

Вік особин, розмір луски і відповідно розмір риб, якого вони могли досягти до цього віку, дозволяють припустити, що (за аналогією з іншими пам’ятками і етнографічними даними) ці риби були виловлені за допомогою гачкових снастей або сіток з вічком середнього і крупного розміру. Менш імовірним видається використання гарпунів та острог. Не виключено також використання ятерів, вершей і заколів, які практично не залишають археологічних слідів.

Всі зареєстровані види належать до двох фауністичних комплексів (за Г.В. Нікольським [Никольский 1953]: верхньотретичному або амфібореальному (сазан), а також бореальному рівнинному (щука і окунь). До складу бореального рівнинного комплексу входять види, пристосовані до життя в стоячих і проточних водоймах рівнин бореальной зони. В цілому види, що входять у даний комплекс, менш оксифільні (такі види як лин, карась пристосовані до життя у водоймах з малою кількістю кисню), ніж види понтичного прісноводного комплексу.

Представники верхньотретичного комплексу в основному мешканці рівнинних річок з нешвидкою течією, а також озер. Серед видів даного комплексу є як оксифільні (осетрові, судак), так і пристосовані до життя у воді з невеликим вмістом кисню (сазан) [Никольский 1953].

Найімовірніше, великі сазани були виловлені в руслі Нижнього Псла, тоді як окуні й щуки могли бути спіймані в навколишніх старицях та озерах, можливо ― в дрібній річці Манжелійка, що впадає в Псел трохи нижче городища. Таким чином, виходячи з характеристик фауністичних комплексів і видового складу риб з даного об’єкту, можна припустити, що в досліджуваний період вода річки, де були виловлені ці види, мала середню прозорість і нешвидку течію, а також містила відносно невелику кількість кисню.

Зазначена вибірка не дуже велика, але охарактеризовані види, ймовірно, входили в постійний раціон місцевого населення. У матеріалах з цієї пам’ятки видовий склад представлений видами, типовими для іхтіофауни малих і середніх річок Чорноморського басейну.

Проведені аналізи дозволяють зробити такі висновки:
1. Остеологічні матеріали відносяться до категорії «кухонні рештки».
2. Виявлено 3 види костистих риб (щука, сазан і окунь), які й в час формування комплексу відносяться до типових видів іхтіофауни малих і середніх річок Чорноморського басейну.
3. Риба не надходила здалеку, а виловлювалася відносно недалеко від поселення, і розроблялася вже безпосередньо перед вживанням в їжу.
4. На першому місці за абсолютною кількістю решток у аналізованому матеріалі ― сазан (43,3%), на другому щука (35,1%), окунь на третьому (21, 6%).
5. Виявлено 10 вікових категорій риб. Максимальна кількість особин припадає на 2-, 5- і 9-річних риб (майже в рівному співвідношенні).
6. Великих риб (за аналогіями з іншими пам’ятками), ймовірно, виловлювали гачковими снастями й сітками.
7. Можна припустити, що в досліджуваний період вода річки, де були виловлені ці види, мала середню прозорість і не швидку течію, а також містила відносно невелику кількість кисню.
8. Вибірка невелика, але означені види (сазан, щука, окунь), вочевидь, входили до постійного раціону місцевого населення.

Надалі розкопки пам’ятки тривали. За результатами робіт 2016 р. також здобуті знахідки, які дозволять продовжити дослідження у цьому напрямку.

Література:
Lustracye Królevszczyzn ziem ruskich Wołinya, Podola i Ukrainy z piėrwszėj połowi XVII wieku / Wydał A.Jablonovski // Źródła dziejowe. — T. V. — Warszava, 1877. — 226 s.
Антипина Е. Е. Археозоологические исследования: задачи, потенциальные возможности и реальные результаты: сб. статей / Е. Е. Антипина // Новые археозоологические исследования в России: к 100-летию со дня рождения В.И. Цалкина. ― М., 2003. ― С. 7 ― 34.
Книга Большому Чертежу или Древняя Карта Российского государства, поновленная в разряде и списанная в книгу 1627 году / издание 2-е. ― СПб. : типография Императорской Российской Академии, 1838. ― ХХХІ+261 с.
Лебедев В. Д. Пресноводная четвертичная ихтиофауна Европейской части СССР / В. Д. Лебедев. — М. : Изд-во МГУ, 1960. — 404 с.
Мовчан Ю. В. Риби України / Ю. В. Мовчан. — К. : Золоті ворота, 2011. — 420 с.
Никольский Г. В. О биологической специфике фаунистических комплексов и значении их для зоогеографии / Никольский Г. В. // Очерки по общим вопросам ихтиологии. ― М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1953. ― С. 65 ― 76.

Дані про авторів:
Яніш Євгенія Юріївна, кандидатка біологічних наук, молодша наукова співробітниця Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України.
Шерстюк В’ячеслав Вікторович, зав. відділом Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської ОДА, магістр.

Яніш Є.Ю., Шерстюк В.В. Результати аналізу іхтіологічних решток з Манжеліївського городища (за результатами досліджень 2015 р.). Експеримент в археології: зб. наук. ст. [ред. кол.: Толочко П.П., Скорий С.А. (гол. ред.), Горбаненко С.А. відп. секр.]. К.: Видавництво «Стародавній світ», 2017. У друці. (Серія: «Археологія і давня історія України». Вип. 1 (22).