На теренах Полтавщини відбулося кілька епохальних битв, які змінили карту Східної Європи чи стали переломними для держав, що приймали в них участь. Одна з таких —Битва на Ворсклі 1399 р., або як її називають історики — «Битва народів».

5 серпня 1399 р. об’єднане військо Великого князя Литовського Вітовта та його союзника татарського хана Тохтамиша, того самого, що невдовзі після Куликовської битви спалив Москву, підійшло до річки Ворскла.

На іншому, лівому березі Ворскли, на нього вже очікувала армія тодішнього володаря Золотої Орди хана Темір-Кутлуя. В очікуванні підходу загонів еміра Едигея, фактичного правителя Орди за юного хана, Темір-Кутлуй вступив у перемовини з Вітовтом, вислухав його вимоги щодо васалітету Орди перед Литвою, і з метою виграти час, попрохав три дні на роздуми.

Після підходу сил Едигея ситуація змінилась на протилежну. Тепер вже Едигей, намагаючись спровокувати Вітовта на вихід із збудованого його військом табору у відкрите поле, де перевага традиційно була на боці маневреної татарської кінноти, вимагав від Вітовта підкоритись йому та його суверену славнозвісному Тамерлану, ставлеником якого він і виступав в орді при номінальній владі Темір-Кутлуя.

Маючи під рукою за явно завищеними даними до 70 тис. вояків (з головними силами Литовського князя на Ворсклу прийшли ще 400 польських панів, 100 лицарів Тевтонського Ордену, а також загін на чолі з учасником Куликовської битви Боброком), Вітовт вирішив дати бій.

Битва відбулась 12 серпня 1399 р. Хитрим маневром учень Тамерлана Едигей виманив Вітовта з табору, в результаті чого литовське військо рушило вздовж річки. Паралельно по лівому березі Ворскли пересувалися татари. Маневр Едигея призвів до того, що литовський князь покинув свій табір без прикриття, та ще й залишив в тилу військо Темір-Кутлуя.

Відомо що бій почала татарська кіннота, переправившись вбрід через річку. Ворожий наступ не спинило навіть використання Вітовтом новітньої зброї — артилерії: «…убо въ поле чисте пушки и пищали недействени бываху».

Важка кавалерія Вітовта витримала татарський натиск, і навіть, як свідчать джерела, почала перемагати. Та саме в цей момент з тилу на литовців вдарив Темір-Кутлуй, який переправився через Ворсклу біля табору Вітовта і захопивши його, розсіяв загони Тохтамиша. Останній, побачивши ворога, замість захищати табір, сам його пограбував і втік. А військо Темір-Кутлуя без перешкод зайшло в тил армії Вітовта.

Литовці зазнали нищівної поразки, сам Вітовт ледве врятувався і кілька днів блукав по степу, а татари гнали литвинів 500 верст, «пролиша кров, аки воду». Загинуло більше 50 князів, еліта Литовсько-Руської держави. Вітовт втратив можливість стати самовладним володарем над всією Руссю та Ордою, а найбільший зиск від його поразки отримала Москва, яка після цього стрімко почала нарощувати силу в регіоні.

Точній локалізації  місця битви на Ворсклі 1399 р. заважає той факт, що в усіх джерелах ця подія прив’язана лише до топоніму Ворскла, до того ж вони підкреслюють, що відбулась вона в чистому полі, тобто поряд не було якогось відомого на той час поселення.

Але на допомогу дослідникам приходить опис самого перебігу бою в історичних хроніках. Адже місць на Полтавщині, де була б можлива швидка переправа через Ворсклу вбрід з наступною стрімкою атакою на правий берег, не так вже і багато.

Те, що бій відбувся саме на Полтавщині підтверджує факт переправи війська Вітовта на його шляху до Ворскли через річки Сулу (на місці літописного Горошина), Хорол, Псьол, зафіксований у тогочасних джерелах.

На думку багатьох дослідників (наприклад, Олександра Супруненка, Володимира Мокляка) місце бою знаходилось в низів’ї р. Ворскли, ближче до її впадіння в Дніпро, поблизу сучасного с. Кишеньки Кобеляцького району. Логічною виглядає думка прив’язувати події битви до старої переправи, яка, згідно з літописами, відіграла важливу роль у баталії. Такими можуть бути, наприклад, броди біля сучасного села Білики (де, наприклад, за даними Леоніда Булави могла бути ціла ставка ординців у ХІV ст.) чи Санжар.

Є припущення що «навколополтавську локалізацію» битви «підказують» топоніми як тюркського походження (як наприклад Тахтаулове), так і народні назви з воєнним підґрунтям (Побиванка, Войнівка) (Віра Жук). Хоча ці назви, як показують дослідження, ― значно пізнішого іншосемантичного походження.

Досить багато аргументів у припущенні про зіньківсько-котелевську локалізацію місця битви, де був відомий ще за Боплана Опішнянський брід, а також тут же, на шляху від Опішні до Котельви, знаходиться відома Вітова Могила, яку ще дореволюційний церковний історик Віктор Курдиновський називав пам’ятником саме битви Вітовта з Тамерланом. Існує здогадка, що, можливо, на Вітовій Могилі знаходився спостережний пункт Вітовта під час цієї битви. Відповідно до назви тут би мав бути похований сам Вітовт, але він не склав свою голову у цій битві, а назва, певно, збереглася лише як абстрактне нагадування його поразки. Так би мовити, це – «Могила планів Вітовта» на перемогу над Ордою.

На разі пошук місця битви Великого Князя Литовського Вітовта з ханом Золотої Орди Темір-Кутлуєм та еміром Едигеєм триває.

Поразка литовсько-руського війська на Ворсклі визначила подальший хід історії у Східній Європі, погіршила зовнішньополітичні позиції Литви через неможливість протистояти військовим силам сусідніх держав, закінчилась крахом претензій Вітовта на роль об’єднувача східнослов’янських земель та закреслила його амбіції на міжнародній арені. Більшість руських та литовських удільних князів, які брали участь у битві, загинули, сам Вітовт ледве врятувався. В результаті бою і золотоординський хан Тохтамиш значною мірою втратив колишню політичний вплив і згодом не був здатний успішно конкурувати зі своїми противниками в боротьбі за престол.

Посилання на точку на інтерактивній мапі історичного маршруту – https://map.codpa.org.ua/?visitid=6964