24 березня 1882 німецький учений Роберт Кох довів існування мікробактерії – збудника туберкульозу. Це був надважливий крок у боротьбі з хворобою, яка не полишає людство й донині. З того часу минуло аж 143 роки, проте, згідно даних «Центру громадського здоров’я МОЗ України» станом на 2024 рік, Полтавщина, наприклад, посідала «почесне» п’яте місце за показниками захворюваності на активний туберкульоз включно з рецидивами..
Туберкульоз досі входить до переліку 10-ти найбільш смертельних хвороб і залишається однією з найнебезпечніших інфекційних.
Насправді на це захворювання страждали і люди, і тварини з давніх-давен, ще з доісторичних часів. Туберкульозні ураження хребта було виявлено при дослідженні останків людини періоду неоліту, їх знаходили також у єгипетських муміях, а Гіппократ визначив туберкульоз легень як найбільш поширену хворобу того часу.
Можливо, Ви запитаєте чи допомагав якось нині популярний «потужний ген ямної культури» тогочасним «українцям» убезпечитись від сухот? На жаль – ніт.
І навіть після відкриття Коха, справи були кепські. Більша частина українських земель тоді, як відомо, входила до складу Російської імперії, тому їх життя у всіх сферах було підпорядковане безпосередньо органам управління саме цієї держави. А охоронно-оздоровчі справи там були не дуже: на початку ХХ ст. вона займала одне з перших місць в Європі за рівнем захворюваності та смертності від туберкульозу. Соціально-економічний стан, революції, голод, кризи, й особливо війни, супроводжувалися епідеміями та зростанням смертності від цього захворювання, хоча і в мирний час туберкульоз щедро косив найбідніші верстви населення (хоча не тільки їх).
Не зважаючи на високі показники захворюваності та смертності, державні заходи щодо боротьби з туберкульозом були майже відсутні. Перші поодинокі протитуберкульозні медичні заклади почали засновуватися на кошти громадськості, що показувало неабияку згуртованість проти спільного лиха. До початку Першої світової війни в Україні існувало 14 протитуберкульозних амбулаторій (в Одесі, Харкові, Ромнах, Кременчузі, Катеринославі, Олександровську, Житомирі, Сумах, Анан’єві, Полтаві, Миколаєві, Бердичеві, Генічеську та Умані) та 5 спеціалізованих санаторіїв. Серед яких один був у Гадячі Полтавського земства — на 100 ліжок.
Загалом у світі почали проводити протитуберкульозні заходи ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. А ідея Дня Білої квітки народилася у 1908 році в Північній Європі коли вперше на вулиці вийшла молодь зі щитами, прикрашеними білими квітами, збирати пожертви для лікування хворих на туберкульоз. Згодом цей звичай перейшов у інші країни.
Цього ж року в Російській імперії була започаткована «Всеросійська ліга боротьби з туберкульозом», а з 1909 року розпочинається швидке зростання філіалів та відділень Ліги і в Україні. Одним із починань цієї організації було проведення першої благодійної акції «День білої квітки» у 1911 році.
Квіткою Дня боротьби з туберкульозом стала біла ромашка, як символ здорового, чистого дихання. Існує ще одна цікава версія вибору саме ромашки квіткою-символом – вона була настільки поширеною на території імперії, як і туберкульоз.
На Полтавщині боротьбу з туберкульозом проводило Добровільне благодійне медичне товариство «Ромашка», а знаходилось воно на розі сучасних вулиць Державного прапора та Юліана Матвійчука, зовсім недалеко від будівлі нашого Центру археології, тодішнього Українського клубу. У нашій будівлі до 1917 року включно, щорічно, на традиційні дні «Білої квітки» поряд з будинком ставили кіоск, прибраний килимами, плахтами та рушниками (було б дуже цікаво на це подивитись і зафільмувати для історії), і з самого ранку для всіх бажаючих продавали «білі квіти» (наприклад, у 1914 р. торг цього дня становив 4075 руб.)
Ці благодійні заходи проходили в багатьох містах тогочасної імперії, щоб більше унаочнити їх зацитуємо херсонські газети «Херсонська Думка» і «Юг» від 1912 року: «Голова херсонського відділення ліги барон Гревеніц надав у розпорядження волонтерів свій автомобіль, який використовували для доставки квітів на ділянки. Рано вранці автомобіль, прикрашений білими квітами, проїхав по Суворівській вулиці – свято розпочалося. Рівно о 8 ранку «продавці з білими пов’язками на лівій руці, забезпечені запечатаними кружками і білими квітками, почали обходити призначені пункти, і торгівля «білою квіткою» закипіла». Херсонці, які віддавали свої гроші на боротьбу з туберкульозом були дуже активні, а тому торгівля йшла дуже жваво. Вже о 12:00 були продані всі штучні квіти, і в спішному порядку символ свята замінили живими польовими квітами. Багато містян жертвували по кілька разів різним збирачам і на грудях розміщували цілі букетики білих польових квітів.
Рівень святковості й залученості, напевно, вражав, тому громадяни усіх кіл інтересів долучалися до справи: «Не гребували збирачі оминати і злачні заклади, де завсідники, дізнавшись про мету збору, зі словами «більше пропиваємо» охоче жертвували на добру справу».
Як виглядали такі волонтери – дивіться на наших ілюстраціях: переважно святково вбрані з запечатаними «кухлями» для збору коштів та різноманітними квітковими атрибутами заходу в руках. «Допоможіть боротися з туберкульозом – найлютішим ворогом людства, допоможіть зберегти життя безпорадним вмираючим. Допомагаючи іншим, ви й собі допомагаєте. Купуйте квітки», «Опустіть в кухоль що можете, хоч кілька копійок, на боротьбу з туберкульозом» — подібні написи прикрашали ятки та наповнювали волонтерські кухлі мідними, срібними, нерідко золотими монетами, а також кредитними квитками різного номіналу. Саме на кошти зібрані завдяки активістами у 1912 році було відкрито кілька туберкульозних санаторіїв у цілому на 1000 ліжок, таких як, наприклад, «Біла квітка» на Одещині.
А на Полтавщині Товариство боротьби з туберкульозом для того, щоб залучити більше коштів цього ж, 1912 року, видало альманах «Біла квітка», що друкувався в електричній типографії приятеля Панаса Мирного, культурного діяча, видавця Григорія Маркевича.
У передмові голова Товариства Даньковський зазначав, що «щоб краще доступитися до розуму і серця людського, Полтавське Товариство боротьби з туберкульозом випускає свої видання також і мовою українською, місцевою». Він же окреслив і мету видання: «Товариство має на увазі викликати більший інтерес до боротьби з туберкульозом, поширити знання про його; а разом надіється зібрати й грошей від продажу сього збірничка». У збірнику було надруковано вірша Панаса Мирного «День білої квітки» та вперше побачила світ новела Михайла Коцюбинського «Хвала життю!». На останній сторінці альманаху було надруковано поради «Як уберегтися від сухотів (чахотки) і як від неї вилічитися» та гасла на кшталт «З туберкульозом треба боротися гуртом, громадою».
Не можна не згадати і полтавського лікаря Олександра Олександровича Волкенштейна який опікувався проблемою туберкульозу у дітей, і став ініціатором створення з однодумцями дитячого кістково-туберкульозного санаторію. У 1920-1940-х рр. ім’я Олександра Волкенштейна носили Полтавський туберкульозний санаторій і Полтавський окружний туберкульозний диспансер.
За більшовиків Ліга закрилась, робота та лікування не проводилось, проте туберкульоз, звісно, нікуди не подівся. Тому з 1918 року було створено «Секцію боротьби з туберкульозом», а пізніше започатковано «туберкульозні триденники» які по суті мали ту ж місію що і раніше – просвітницьку та збору коштів. Тематична брошура 1924 року по проведенню заходів, серед іншого, рекомендувала організовувати куточки «померлих від туберкульозу письменників», що мало чи то відлякувати чи навпаки надихати на боротьбу.
В ці роки емблемою протитуберкульозних заходів був той же лотаринзький червоний хрест з білою ромашкою, проте міжнародний символ протримався недовго, і був замінений на герб з серпом і молотом, прикрашений червоню квіткою.
Минули десятиріччя, змели за собою всі білі квіти, триденки, лекції та ярмарки, а от туберкульоз лишився…Тому рідний суржик 113-річного гасла з сторінок полтавського альманаху – «Від сухотів можна вилічитися!», – досі є актуальним, і всім варто дослухатись до порад які Ви, сподіваємось, почули сьогодні. Ну й у разі чого не відкладайте візит до фтизіатра!
За матеріалами:
Захаров А. День белого цветка в Херсоне. URL: mycity.kherson.ua. (Дата звернення: 24.03.205).
Коровкин В. С. О туберкулезных трехдевках в Украине. Український пульмонологічний журнал. 2002. №3. С. 68-70.
Мокляк В. О., Пустовіт Т. П., Супруненко О. Б. Будинок Українського клубу в Полтаві: пам’ятка історії доби національного відродження та Української революції / ЦП НАН України і УТОПІК; ДАПО; ПКМ ім. В. Кричевського; ЦОДПА. Полтава: ТОВ «АСМІ», 2016. 48 с.
Петренко І. Полтавський лікар Олександр Волкенштейн (1851-1925) у спогадах Ісаака Марієнбаха. ЕМІНАК. 2017. № 3. С. 29-33.
Приходько А. М. Історичні аспекти боротьби з туберкульозом в Україні (початок ХХ ст.). Історичний медичний часопис. URL: https://umj.com.ua/uk/publikatsia-12796-istorichni-aspekti-borotbi-z-tuberkulozom-v-ukraini-pochatok-xx-st. (Дата звернення: 24.03.205)
У Полтаві Товариство боротьби з туберкульозом видавало альманах «Біла квітка». URL: https://np.pl.ua/2020/04/u-poltavi-tovarystvo-borot-by-z-tuberkul-ozom-vydavalo-al-manakh-bila-kvitka/. (Дата звернення: 24.03.205).