Чи святкують археологи “День закоханих”? Чи є в археології приклади “Ромео і Джульєтти”? Неодноразово доводилося чути подібні питання.
Якщо звернутися до археологічних матеріалів то неодиночні поховання вряди-годи трапляються вченим.
Але далеко не всі їх можна співвідносити з умовно “закоханою парою”: є взагалі по 3-4 а то й більше небіжчиків у могилі, часто – однієї статі, чи взагалі дитячо-підліткового характеру.
От, наприклад, відоме поховання, що отримало в пресі ймення “Коханці з Модени” замість приписуваних їм “прообразів Ромео і Джульєтти” після аналізів виявилося захороненням двох чоловіків…? Хоча знаючи вподобання давніх римлян – можливо то й “коханці”…?
У 2009 році біля с. Пришиба на Кременчуччині в одному з курганів було знайдено парне катакомбне поховання інгульської культури, яке тоді ЗМІ також охрестили як героїв Шекспіра. А все чому – бо ті трималися в могилі за руки. Як помітно з фото голів у них немає. Той факт що третина могили була перерита борсуками, в силу чого верхні частини кістяків були зруйновані, хоч і є більш історично обґрунтованим, але сьогодні версія про те що вони “втратили голови від кохання?” все ж більш актуальна?).
Все б виглядало романтично, якби не той факт, що в одночасну смерть у таких випадках віриться мало: так, буяли епідемії, траплялися нещасні випадки і т.д. Але, зазвичай, все виглядало не так весело: до померлого чоловіка, коли добровільно, коли не дуже, досить часто за віруваннями та обрядами мала докластися й жінка…
А цього року на трасі Полтава-Харків трапилося колективне поховання ямної культури: чоловіка-воїна (певно, вождя), супроводжувала жінка, яка на боку притулилася до нього і обняла рукою. За спиною в жінки в такій же позиції знаходилося немовля. Детальніше про це тут.
Дане поховання (а також позиції небіжчиків) дуже схожі на окремі комплекси висоцької культури. Як зазначав М. Бандрівський, певно, жінка випивала отруту й сама лягала в таку позицію до свого померлого чоловіка
Не виключено, особливо зважаючи на присутність у похованні й дитини, що цей комплекс – сліди міжплемінних сутичок, в якій сторона, що програла (чоловік-вождь племені) була відправлена у потойбіччя разом зі спадкоємцями…
O tempora, o mores! Але таке воно – “кохання в археологічні епохи”. Тож, певно, Шекспір теж був археологом, і набирався ідей до своїх творів через вивчення стародавніх поховань ?