Стріла – це дуже цікава річ,
яка конструктивно майже не змінилась з кам’яної доби до сучасності.
Її вбивчий політ все так же вимагає стрижня-древка для основи, оперення для стабілізації польоту, та наконечника для влучання в ціль.
З часом змінювалися лише матеріали — наконечники з дерев’яних та крем’яних стають металевими, древка алюмінієвими чи пластмасовими, а оперення – синтетичним.

Але в давні часи лук був одним з найважливіших видів воїнського озброєння, часто саме політ стріли був тією самою відстанню що відкривала міста, несучи смерть охоронцям та мирним жителям давніх поселень.
Наші полтавські землі були відомі містами-фортецями, які слугували надійним рубежем, наприклад, так званої, Посульської оборонної лінії.

До речі, віртуально помандрувати по цьому маршруту можна тут: https://map.codpa.org.ua/?route=6654

На території сучасного Кременчука у добу Русі існувало селище, а можливо – й городище, на місці стародавньої переправи. Це підтвердили у 2006 році археологічні охоронні дослідження під керівництвом Олександра Супруненка. На місці майбутнього будівництва, що пролягало у межах історичного ареалу міста, у північно-західній частині колишнього укріплення міської фортеці, а саме на вулиці Генерала Жадова, і було знайдено наш військовий артефакт.

Тут можна ознайомитись з усіма результатами досліджень: https://www.codpa.org.ua/library/novi-arheologichni-doslidzhennya-na-kremenchuchchyni/

Після новітніх нашарувань перед археологами постали рештки давньоруського житла – свідчення залишків наявності тут селища другої половини – кінця XII – першої третини XIII ст.

Сам наконечник був дуже цікавої форми: такі вістря на теренах Полтавщини не знаходили раніше. Навіть сама конфігурація його чітко не підпадає під загальноприйняті класифікації.
Подібні пласкі, але переважно більше розширені догори, наконечники стріл були поширені в усіх кочових і напівкочових народів, а в Русі їх називали «зрізнями».
Таку назву вони заслужили, певно, через свою форму, бо влучаючи в ціль робили широкий поріз, «зрізали плоть», чим викликали значну втрату крові.
Особливо небезпечні такі наконечники були для кінноти та живої неброньованої сили. А в одному з середньовічних посібників з лучної стрільби саме такі рекомендувалися для полювання на великих швидких тварин.

Отже, наша знахідка. Це залізний черешковий наконечник, з видовжено-звуженим лопаточкоподібним пером, лінзоподібним у перетині, та із загостреним, плоским у перетині черешком.
Він близький до типу кочівницьких залізних наконечників стріл, що були занесені до Східної Європи ще під час монголо-татарського нашестя.

Цілком ймовірно що ця катастрофа сталася у другій половині ХІІ ст., коли після тимчасового перемир’я відновилися численні походи половців на городища Подніпров’я.
Саме тоді, наприклад, також було спалено фортецю в Манжелії. Хоча дослідники також припускають що час загибелі цієї споруди може належати до першої чверті XIII ст., та гіпотетично пов’язують цей набіг із наслідками подій на Калці 1223 р., і походом Джебе у Середнє Подніпров’я.

Але ще цікавіше саме місце його знахідки: він знайдений у рештках згорілої колоди зрубу. Наконечник стирчав у дереві та, певно, був свідченням наслідків нападу на селище чи городище ворогів, ймовірно половців, та спричиненої ними пожежі, в результаті якої житло загинуло.

Що ж, з плином часу мало що змінилося..
У нинішній «стіні» твердині нашого Кременчука, на жаль, вже стирчить не одне смертоносне вістря сучасних «стріл»-ракет, що принесло багато горя і руйнувань від чергової східної навали.
Але ми вистояли, і продовжимо далі стояти, як і сотні років тому – зберігши шрами, не втративши віру, та обов’язково відродимося після Перемоги з найстрашніших попелищ вже російсько-української війни.