Сьогодні міжнародний день пам’яток і визначних місць. Для українців це чергове тривожне нагадування, болюча рана, бо багато наших територій наразі знаходяться під контролем ворога, який нищить все на своєму шляху. Нищить, руйнує чи вивозить з країни. Ми не знаємо, що зараз з нашою унікальною Кам’яною могилою, не знаємо яка доля тіари гунів та інших скарбів з Мелітопольського музею, не відомо що буде з чисельними понівеченими курганами, які знаходяться на окупованих територіях. Загалом десятки тисяч предметів мистецтва викрадено наразі в Україні окупантами. Це найбільші такі крадіжки з часів Другої світової війни. Багато пам’яток, артефактів, а отже і безцінну історію наших земель, ми втрачаємо ледь не щодня.

Історія цього горщика теж не проста. Його було знайдено під час вимушених, зовсім не археологічних, «розкопок» – копання бліндажа в Серебрянському лісі на межі Донеччини та Луганщини, на лівобережжі Сіверського Дінця. На одній із дюн побратими нашого директора із 67-ї окремої механізованої бригади «ДУК» виявили поховання: зітлілий людський кістяк та розвал горщика. Не дивлячись на те що копати треба було якомога швидше, під обстрілами, військові все ж змогли зібрати та доправити давній керамічний «пазл» до свого побратима «Археолога» (напевно, здогадалися що позивний він такий взяв не спроста)).
А вже значно пізніше, в нашому Центрі, ми доклеїли «сріблянського знайду».

Це горщик банкоподібного типу, без шийки, з рівним вінцем, на пласкому дні, без утору – типовий зразок посуду зрубної культурно-історичної спільноти. Представники цієї культури населяли наші землі ще за пізньобронзової доби, а пізніше вплинули на формування чорногорівської, білозерської, та опосередковано – скіфської та сарматської культур.
Саме на кераміці зрубників було знайдено графіті-знаки, які деякі дослідники зараз інтерпретують як першу писемність та «календарі».
Наш горщик таких письмен не має, але на ньому певною мірою лишилися інші записи, записи того, що навіть у такі складні часи українські воїни згадують про важливість своєї культурної спадщини.

Ось така не зовсім святкова історія частинки нашої прадавньої пам’яті, історія наших земель.. Днями ми передамо наш горщик до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, проте віримо, що настане день коли він стане музейним експонатом у розграбованих, але звільнених Бахмуті чи Кремінній.