13 квітня, з нагоди Дня Народження, вшановуватимемо видатного скульптора, актора, кінематографіста, українця, спадкоємця грузинського князівського роду – Івана Кавалерідзе.

Напевно, немає в Полтаві людини яка б не чула це прізвище, адже пам’ятник Шевченка в стилі кубізму та конструктивізму, який прикрашає сквер навпроти Краєзнавчого музею, – одна з найпривабливіших оглядових точок нашого міста. Але не тільки краса та затишність приваблює нас до цього місця – сюди щороку приходимо ми вшановувати Кобзаря, саме сюди символічно принесли голову знесеного пам’ятника Леніна коли ми, українці, тільки починали свою нову визвольну боротьбу, а пророчі висічені на монументі «І вражою злою кров’ю волю окропіте» справджуються щохвилини прямо зараз.

Чи знаєте Ви що:
– У 1918 році Кавалерідзе створив перший пам’ятник Т. Шевченку в повний зріст.
– у 1910–1911 роках удосконалював свою художню майстерність у Парижі, після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі – проєкті пам’ятника княгині Ользі.
– відхилив, сказавши що ліпить лише з натури, пропозицію-провокацію створити бюст Гітлера.
– 6 разів перероблював пам’ятник Григорію Сковороді (встановлений на Контрактовій площі у Києві) через ідеологічні заборони зображувати народного філософа босим.
– під час окупації міста у 1940-х роках німці понівечили пам’ятник Шевченку, зокрема – руку та частину обличчя, переплутавши його з владіміром лєніним.
– після демонтажу пам’ятника Шевченку в Сумах, Кавалерідзе дуже переймався за полтавський. Навіть хотів замінити його на бронзовий і виділив на це 100 тисяч карбованців з власної кишені. На щастя, завдяки тодішньому головному архітектору міста Леву Вайнгорту монумент вдалося зберегти.

Насправді у нас на Полтавщині також чимало робіт «Українського Мікеланджело»: пам’ятники Тарасові Шевченку (Ромни, 1918 р.(тоді – Полтавська губ.) та Полтаві, 1925 р.); Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922 р.); Іванові Франку (Лубни, 1927 р.). Він також є автором проєкту пам’ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962 р.).

Нині Центром виготовляється облікова документація на погруддя Михайлу Петровичу Кирпоносу, яке було відкрите 1967 року в с. Ісківцях. Як виявилося, воно було зроблене на індивідуальне замовлення тодішнього колгоспу імені Жданова …. так, саме Іваном Кавалерідзе.

Цікаво що й самого Кавалерідзе у прихильності до радянської влади звинуватити важко: того ж 1967 року Іван Петрович підписав листа на адресу Політбюро ЦК КПРС, автори якого виступали проти русифікації України. Окрім Кавалерідзе, його ще підписали лише три людини – кандидат філологічних наук Тарас Франко, композитор Лев Ревуцький, письменник Євген Кротевич.

І хоча саме це погруддя не вирізняється своєю монументальністю (хоч і обліковується нині як «пам’ятка монументального мистецтва»), не має риси унікальності, але відкриття того факту, що його автором є видатний український скульптор, гадаємо все ж таки додає трішки ваги його історичній цінності.

А як же закон про декомунізацію, запитаєте Ви?
Постать Михайла Кирпоноса дійсно може вважатися «неоднозначною» в історії України «як військового діяча, що всіляко дбав про становлення та зміцнення комуністичного тоталітарного режиму, який «визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору». Також він відомий як військовий діяч, що воював проти УНР та Фінляндії.
Хоча погруддя може й не підпадати під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» як «символіка комуністичного тоталітарного режиму», тому що відноситься до «пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України» (підпункт до п. 4 ст. 1).

Після виготовлення (оновлення) облікової документації місцева Сенчанська громада, разом з відповідальними органами, буде приймати рішення про наступну долю погруддя. І тут, як ми бачимо, – їм буде нелегко: з одного боку – «рука та ім’я Майстра-автора», з іншого – суперечлива постать радянського полководця, з одного боку – вигнання нацистів, з іншого – боротьба з УНР та фінами. Свою думку поки залишимо при собі, а вашу – не проти й почути. Як би вчинили Ви?

В ілюстрації використані фото Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. http://csamm.archives.gov.ua