Уявіть собі високу кручу, що хвилясто здіймається кругловидими пагорбами та порослими травою залишками валів давнього міста, яке стоїть над пливучим внизу прудким блискучим змієм річки Сули. Це так високо, що водоплавні птахи внизу бачаться білими цятками, а рибальські човни видаються химерними рибами, викинутими на берег. Стоячи на горі направду себе відчуваєш десь поза часом, наскільки потужно вся місцевість передає дух минулого.
Це гарно, це Полтавщина, з усіма її принадами привітного клімату і родючими землями. За переможних часів тут варто було б зробити сучасну археологічну зону, яка б інноваційною подачею та відтворенням змальовувала наше минуле – посад та дитинець літописного міста з його високими мурами, валами й сторожовими вежами. Тим паче що сама локація просто ідеальна – більш живописного тла для відтворення образу стародавнього міста годі й придумати.

Але не лише історики та археологи як пам’яткоохоронці вміють цінувати минувшину: гарний, з літописним присмаком, пейзаж за вікном, як виявилось, – ще те випробування для громадянського сумління.

Мова йде про Тарасівське городище – пам’ятку «Тарасівка І, комплекс городища та селищ давньоруського часу літописного міста Горошин (Грошин), «Городище «Круча» Х-ХІІІ ст.», «Городище «Бурти», яка знаходиться в однойменному селі Оржицької громади Полтавської області (більше дивіться на мапі): https://map.codpa.org.ua/?visitid=6597

Першу свою «битву» стародавній Горошин програв навалі орди зі сходу (сучасні паралелі не випадкові) у середині ХІІІ століття, після чого величавий руський град залишився лише у вигляді вікопомних валів.
Нова «битва» розпочалася ще далекого 2004 року, коли Плехівська сільська рада прийняла рішення від 14.10.2004, та пізніше – від 24.03.2005 про передачу земель під пам’яткою в приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,23 га. І це не зважаючи на дію низки законів та постанов, які регламентували обов’язковість погодження відведення землі. Зокрема – Закону «Про охорону культурної спадщини», що побачив світ ще 2001 року, тобто задовго до «роздачі пам’яток».

Починаючи з 2014 року і аж до 2019-го це городище неодноразово оглядалося В’ячеславом Шерстюком, і того ж 2019 року було виготовлено та затверджено на Консультативній раді при Департаменті культури ПОДА оновлену облікову документацію на цю величну пам’ятку.
Але вже 2020-го, під час аерофотозйомки цього комплексу, тут були зафіксовані початкові будівельні роботи. Як виявилося, скориставшись документами, оформленими без дотримання вимог чинного на той час законодавств, на землю ще в 2000-х роках нові «власники давньоруського міста» вирішили нашвидку переоформити їх, розширити маєтки та швиденько побудувати біля своїх хоромів (вони розміщуються вниз по схилу) чергові квадратні метри.

Зазначена ділянка входить до земель пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ ст., взята на облік ще далекого 23.04.1982, а тому ніяк не могла перебувати у приватній власності.
А тим паче на ній не можуть проводитися будівельні роботи без відповідних досліджень.

У 2020 році було встановлено особу, на яку було оформлено цю ділянку (громадянка Н.), також факт що на території пам’ятки проводяться будівельні роботи, замовником яких є житель с. Заріг, громадянин О., родич власниці. Вказані роботи призвели до руйнування культурних нашарувань та ділянки валу території укріпленого посаду городища, про що було знову складено відповідний акт.
Разом з працівниками Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА було підготовлено та передано припис з вимогою негайно припинити проведення будь-яких земляних та будівельних робіт на території пам’ятки.
Також була прорахована загальна сума завданих державі збитків, і вона чимала – 14 мільйонів 369 тисяч 204,56 грн.

Якщо Ви гадаєте що це все – Ви помиляєтеся. Вже наступного року було виявлено, що наше шановне панство родини Г. більше боїться не наслідків невиконання припису, а що забетонований фундамент буде сипатися, і тому продовжили будівництво. Через що було винесено повторний припис. Цього ж року було виявлено ще ряд цікавих фактів: земельна ділянка у приватній власності тут виявилася не одна, а цілих…6! (на всю велику сім’ю))) Наприклад, та ж Плехівська сільська рада, на тих же умовах, вже у 2007 році передала у власність ще одну земельну ділянку з території городища площею 0,21 га у приватну власність. Цього разу громадянину С.

Оскільки після чисельних приписів та зафіксованих фактів продовження руйнування пам’ятки власниками не було виконано направлених на їх адресу приписів, було прийнято рішення звернутися до правоохоронних органів з метою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Це відбулося у 2020 році та відкрило сезон судових засідань який триває і досі.

До речі, кримінальна справа була відкрита правоохоронними органами за фактом підробки документів (деталей не знаємо, які саме документи під час відведення були підроблені нам не відомо, провадження триває).

З метою захисту інтересів держави, а саме повернення у державну власність земель історико-культурного призначення Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до Оржицького районного суду Полтавської області з позовами до «нових власників» про зобов’язання повернути у власність держави земельні ділянки.

А ще вказана ділянка перепродавалась та міняла власників, що цікаво – у межах однієї родини Г., яка є власником найбільшого молокопереробного заводу на Полтавщині та позиціюють себе новаторами, які не бояться експериментів.
Що ж, про сміливість громадян Г. експериментувати з законом ми вже знаємо не по чутках. Адже спір вийшов у юридичну площину, де до «битви» приєднався наш юридичний відділ – станом на зараз вже дві справи перебувають на розгляді в Полтавському апеляційному суді. Якщо Ви запитаєтеся чому вже в апеляційному – бо Оржицький суд не побачив порушення законодавства в незаконній приватизації пам’ятки та невиконанні приписів. Але якщо Ви запитаєтеся – якими ж фактами він керувався – то краще не запитуйтеся). Як казали древні мудрі: закон, звісно, друг, але Оржиця – маленька!)

Загалом, попри те що пам’ятка на території якої розташовані обидві земельні ділянки занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту і відтак належать до земель історико-культурного призначення, Оржицький районний суд Полтавської області не визнав факту правопорушень. В обґрунтуваннях своїх рішень суд посилався на одну і ту саму обставину – що «і родина громадян Г, і громадянин С. придбали/отримали спірну земельну ділянку законним шляхом, а тому є добросовісними набувачами нерухомого майна». «Нові власники руського міста», за допомогою адвокатів, шукають шпарини, якими можна було б «прикрити» незаконну приватизацію 2000-х років.

Наприклад:
– «правочини щодо придбання земельної ділянки (рішення сільської ради, договір купівлі-продажу) на цей час ніким не оскаржені та не скасовані» (сподіваємося наші шановні читачі не вчаться поганому як «легалізовувати крадене»);
– «науково-проєктна документація на об’єкт культурної спадщини відсутня» (ну так, документація 1982 року – не дуже красива, а 2019-го – ну, вона вже красива, але…
– але назва старішої (часів не законного придбання ділянок) облікової документації не збігається з нинішньою, хоча вона абсолютно законно змінена на підставі нових, технічно досконаліших обстежень та досліджень. Саме згідно з цими, новими, даними було запропоновано змінити назву на нову: «Тарасівка І, комплекс городища та селищ давньоруського часу літописного міста Горошин (Грошин), «Городище «Круча» Х-ХІІІ ст.», «Городище «Бурти»». Адреса – с. Тарасівка Плехівської сільська рада Оржицького району Полтавської області. На засіданні №7 від 29.11.2019 консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Департаменті культури і туризму облдержадміністрації, було розглянуто і погоджено зазначену облікову документацію;
– ну й ще одне: «визначити місце розташування земельної ділянки відповідача неможливо, оскільки генплан є схематичним та на ньому відсутні будь-які земельно-кадастрові позначення, зокрема неможливо визначити межі і режими використання охоронюваної археологічної території».

Все це цікаво, от тільки наші шановні горе-землевласники, чіпляючись за кути в законодавстві так і не змогли пояснити чому земельні ділянки були відведенні без погодження органів охорони культурної спадщини ще в 2000-х, і чому «клали на припис». Але то вже ми спробуємо розібратися в «наступній серії»

Станом на 27.03.2024 справи №543/364/23 та №543/367/23 переглядаються в Полтавському апеляційному суді, розгляд справ призначено на 22.05.2024 та 23.05.2024 відповідно. Тож чекаємо на більш об’єктивний розгляд справи вже «не на полі відповідача».

!!! Закликаємо громадськість та ЗМІ до розголосу цієї справи, щоб місцеві «бугри», яким, як ми бачимо, – лестить слава середньовічної орди зі сходу, не зруйнувала вчергове давньоруське літописне місто Горошин, як то вже було в ХІІІ ст.