Як відомо, виникнення українського козацтва було спричинене насамперед військово-політичною та економічною ситуаціями на українських землях в XV-XVI століттях. Це було обумовлено жорстким протистоянням між державами, в складі яких опинились українські землі після того, як припинила своє існування Давньоруська держава – Польським королівством та Великим Князівством Литовським, з одного боку, та кочовим світом, уособленням якого виступало Кримське Ханство, з іншого. Як результат – вже у другій половині XVI століття козацтво почало сприйматись як захисник цілого християнського світу від мусульманської експансії, яка в цей час особливо активізувалась. Та вже на початку XVII століття, в першу чергу зусиллями Петра Конашевича-Сагайдачного, українське козацтво перебрало на себе функцію опікуна та покровителя саме православ’я, що надалі стало однією з його головних світоглядних засад упродовж всього існування.
Українська православна церква опікувалась духовними й світськими справами Війська Запорізького, в монастирських та церковних шпиталях знаходили притулок старі, немічні й скалічені в боях козаки. Тож не дивно, що переважну більшість православних монастирів після утворення Української Козацької держави було засновано або власне представниками козацького стану, або при їх безпосередній підтримці.
Свого часу на теренах історичної Полтавщини в XVII-XVIII ст. існував один із найвідоміших козацьких монастирів – Нехворощанський Успенський. Це був один із двох монастирів, що наряду з Самарським Миколаївським розташовувався безпосередньо на Запоріжжі, й у світському відношенні підлягав юрисдикції Коша Запорозької Січі. І хоча зараз територія колишнього розташування Успенського Заорільського монастиря знаходиться в адміністративних межах Чернеччинської громади Новомосковського району Дніпропетровської області, але всією своєю історією, та навіть самою своєю назвою Нехворощанський, цей монастир був тісно пов’язаний з Полтавщиною та історією Полтавського краю.
Вважається, що Нехворощанський монастир було засновано десь у 70-х роках XVII ст. водночас зі слободою Нехворощею, пізніше сотенним містечком Полтавського полку. Стояв він на лівому, «татарському березі» Орелі проти Нехворощі, й неодноразово зазнавав татарських нападів та руйнувань.
З історичних джерел відомо про особливу опіку над Нехворощанським монастирем гетьмана Івана Скоропадського, який надав йому привілей на володіння млинами, озерами, луками та лісами на Орелі, в результаті чого монастир став значним господарським центром. На 1731 рік йому також належали слободи Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина.
У ході російсько-турецької війни 1735-1739 років, під час якої Полтавщина стала однією з головних тилових баз імперського війська, до якого входили й українські козаки, Нехворощанський монастир перетворився на укріплений військовий об’єкт. Його оточили земляними валами бастіонних абрисів, ровами, рогатками, палісадовими огорожами.
Взагалі, у XVIIІ столітті Нехворощанський Успенський монастир називався в офіційних джерелах «войськовим», адже він був розташований на землях Орільської та Личківської паланок Війська Запорізького, ним безпосередньо опікувався Кіш, обитель відбувала певні повинності на користь війська, а її прочанами та ченцями були переважно колишні козаки-запорожці, які залишали значні пожертви на користь монастиря.
Відповідно після ліквідації Січі Нехворощанський монастир, втративши значну частину пастви (хоча тут ще певний час доживали свій вік колишні запорожці), почав швидко занепадати. У 1786 році, в ході церковних перетворень імператриці Катерини ІІ, монастир, наряду з багатьма іншими, було ліквідовано. І хоча деякий час потому на його території ще стояли храми, келії та інші споруди, незабаром соборну Успенську церкву перенесли до Нехворощанської Чернеччини, захисні вали згладились, а монастирські будівлі, разом з надгробками та хрестами, почали зникати.
Нині лише завдяки археологічним дослідженням поступово повертаються з небуття не тільки окремі пам’ятки козацького монастиря, а й локалізується точне місце його розташування. Перші комплексні пошуки точного місцезнаходження Нехворощанського монастиря були започатковані ще 1990 року науковою експедицією журналу «Пам’ятки України», але на той час встановити його не вдалося. У 2021 р. археологічну розвідку на місці колишнього Нехворощанського монастиря здійснила експедиція Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького, яка отримала певні попередні результати, що, проте потребують подальшого уточнення. Подібна експедиція мала місце й у 2023 році.
На жаль, ймовірна територія культового комплексу Нехворощанського монастиря активно нищиться грабіжницькими перекопами та не охороняється на постійній основі. Значною мірою ситуація залишається такою ж, якою її описав більш ніж століття тому відомий історик, дослідник запорізького козацтва Дмитро Яворницький, який напр. XIX ст. особисто побував на Монастирищі: «…теперь на месте бывшего монастыря холмятся одни развалины, покрытые кустарниками да густой непролазной травой. Место дикое, унылое, наводящее тяжелую тоску».
Докладніше дивіться точку на мапі: https://map.codpa.org.ua/?visitid=10952