У першій тематичній статті ми вже почали розповідати про юридичні аспекти пам’яткоохоронної роботи на прикладі актуальних справ нашого юридичного відділу. Наступним не зайве буде розповісти як же власне побудована та працює система охорони археологічних пам’яток на всіх рівнях, з державного до місцевого.

Наразі поговоримо про Державний реєстр нерухомих пам’яток України. Він містить перелік пам’яток культурної спадщини, на які виготовлена комплексна облікова документація, чітко встановлені межі, визначений охоронний статус та номер і т.д., а в ідеалі – створено ряд супутніх землевпорядних проєктів (наприклад, встановлення меж), заключенні охоронні договори тощо. Для того щоб потрапити до цього Реєстру археологічний (і не лише) об’єкт має бути виявлений, обстежений, на нього має бути виготовлений комплект облікової документації, вона має бути затверджена на обласному та державному рівні. Після цього Міністерство культури та інформаційної політики приймає наказ про включення нової пам’ятки до Реєстру.

Тобто: усі археологічні старожитності це – об’єкти, коли на них виготовлена облікова документація та об’єкт потрапив у Реєстр – це вже пам’ятка. По суті це не лише процедура визнання того чи іншого об’єкту «важливим», а й процес організації його охорони через чіткі визначення меж, охоронного статусу, режиму використання, культурної цінності тощо.

Формування такого Реєстру розпочалося (на прикладі пам’яток нашої області) ще в 1950-1960-х рр., більш інтенсивно – у 1970-1980-х рр., коли й були створені перші більш-менш повноцінні списки пам’яток, на які були розроблені актуальні (на той час) облікові документи.

Вже після створення нашого Центру наш заклад у силу своїх можливостей також долучився до наповнення Реєстру. Вимоги до оформлення облікових документів досить часто еволюціонують та змінюються, тому паспорти та облікові, які ми розробляли на майбутні пам’ятки, наприклад у 2008 році, вже застаріли. Звісно що абсолютно застарілими є облікові документи 1980-х рр., а з огляду на те що такими документами на разі «забезпечена» щонайменше третина наших пам’яток, – це виглядає сумно. На той час питання в потенційній можливості приватизації земель під археологічною пам’яткою не стояло (де совок – а де приватна власність?), тут головна задача була «повісити» охорону об’єкта на місцеві колгоспи. Тому власне маємо таку ситуацію.

Тож, коли пам’ятка археології вже зареєстрована, має свій законний статус, виникає логічне питання її охорони. Хто цим має опікуватись? Після завершення реформи децентралізації усі роботи по інвентаризації, моніторингу та виготовленні облікових документів лягли на плечі місцевих органів охорони культурної спадщини, які мають бути створені у громадах та районах (до їх створення – на виконкоми). Саме вони мають укладати охоронні договори, проводити інвентаризацію, забезпечувати оновлення/виготовлення облікової документації, тобто – повністю опікуватися своїми пам’ятками.
Також цим займається на обласному рівні Департамент культури, де є відділ охорони культурної спадщини, який своєю чергою підпорядковується Міністерству культури. Зауважимо що Мінкульт опікується охороною лише пам’яток національного значення.

Звісно у жодній (чи майже жодній) громаді немає спеціалізованого археолога чи навіть пам’яткоохоронця, який би міг виготовити, наприклад, комплект облікової документації. Так само як, зазвичай, немає сертифікованого землевпорядника. Що робить людина/громада, коли вона не є сертифікованим землевпорядником чи проєктною фірмою, а їй потрібно виготовити ту чи іншу землевпорядну чи проєктну документацію? Правильно, укладає договір із відповідними фірмами, організаціями, які можуть і мають право таке зробити.

Те ж саме – і у випадку з археологічною спадщиною: треба виготовити облікову документацію, провести інвентаризацію, інші роботи по археологічному напрямку – запрошуємо, звертайтеся, зробимо, адже ми якраз така дослідницька пам’яткоохоронна структура. Тож, шановні представники місцевих органів охорони культурної спадщини – коли ви пишете нам звернення «ану бігом дайте чи зробіть нам усі документи на археологію, бо ми нічого не знаємо, а нам все треба і зараз», – ви можете лише уявити з якою посмішкою ми читаємо такі ваші звернення, де ви вимагаєте у нас щоб ми зробили за вас вашу роботу, безкоштовно ще й бігом)

Спеціально для Вас усі пам’ятки, включені до Реєстру, та їх облікова документація викладена на нашій онлайн-карті – https://map.codpa.org.ua, де ви зможете проаналізувати «актуальність» облікових документів ваших пам’яток, і закласти на майбутнє якісь кошти для оновлення застарілою документації. Або ж, якщо ви свідома громада, – і для виготовлення нової на об’єкти.

Для чого оновлювати облікову документацію на старі, вже затверджені Реєстром пам’ятки? Наприклад для того, щоб землі під ними не потрапили в приватну власність. Щоб запобігти цьому в пам’ятки мають бути встановлені чіткі межі (в геокоординатах), чого ви точно не знайдете в облікових документах 1980-х років (і навіть початку 2000-х рр.).

Який вихід? Оновлення облікової, або ж хоча б проведення археологічних розшуків для встановлення меж. Розглянемо це на прикладі однієї «багатостраждальної» пам’ятки, а саме відомого «Кантемирівського поселення та могильника» черняхівської культури на Чутівщині https://map.codpa.org.ua/?visitid=6206

У 2014 році землі, де за даними «стародавньої» облікової 1970-х рр. розміщувався могильник, запланували взяти в оренду для сільськогосподарського обробітку. За законом це можна, але потрібно укласти охоронний договір. А для цього потрібно знати на яку ж площу та ділянку його укладати, відповідно – необхідно встановити межі. Археологи знають що таке «встановлювати межі ґрунтових могильників», тому, впевнені, вже поспівчували. Але нам вдалося, навіть на основі цих робіт вийшла наукова публікація з досвіду локалізації ґрунтових могильників. https://map.codpa.org.ua/wp-content/uploads/2020/09/shesrtyuk-v.-kantemyrivskyj-kompleks.pdf

А вже 2020 року ці землі вирішити поділити між людьми та приватизувати. Завдяки чітко встановленим межам, а також наявності затвердженої охоронної зони пам’ятки, нашим Центром було чітко визначено для потенційних майбутніх власників та їх проєктанта що може бути предметом приватної власності, а що ні, бо є пам’яткою археології.

І все було б добре і чудово… якби проєктант виконав ці вимоги.

За кілька років, проводячи інвентаризацію земель під пам’ятками ми виявили що землі було «нарізано» без урахування наявності пам’ятки.
Важливо що навіть у такий складний час воєнного стану пам’яткоохоронні закони працюють та «на часі». Ця справа набула розголосу, зокрема і тому, що нею зацікавилась прокуратура. А після цілої низки позовів юридичного департаменту Полтавської обласної військової адміністрації та нашого комунального закладу щодо умисного руйнування об’єктів пам’яток археології (один з них стосується руйнування культурних нашарувань та ділянки валу території укріпленого посаду давньоруського Городища Круча в с. Тарасівка, Оржицького району, про що ми розповімо далі) вже спрацював ефект доміно.
За результатами – частина цих земель вже повернута у приватну власність, по частині ведуться судові засідання.
Деталі про цю новину можна прочитати тут: https://poltava.to/news/74399/?fbclid=IwAR1JG1xC1iUnIGgELSWh9GbXqAdI8zbBbrVNNr_2qXlFH2UMjqdjhGEFRMI. До слова, зауважимо автору зазначеної публікації що розорювання (тобто використання території для сільськогосподарських потреб) не є порушенням законодавства, і тому не важливо коли вона почала розорюватися. Це могло початися і 100 і 200 років тому, що в цілому могло завдати шкоди, але точно не знищило предмет охорони. Правопорушенням є власне передача земель у приватну власність, а не сам факт розорювання (до слова таке оманливе ототожнення – досить часта помилка і пересічних громадян, і журналістів).

Звісно, неможливо усім і завжди вберегтися від недоброчесних проєктантів, але актуальна облікова документація на пам’ятки завжди забезпечить не лише здоровий сон очільнику місцевого органу охорони культурної спадщини, а й представникам громади, яким не доведеться потім ставати відповідачами у подібних справах, у яких вони по факту мали б виступати потерпілими. Турбуємося про себе та про культурну спадщину!)