Артефакти, що їх знайдено археологами у похованні шаманки – ніби окремі частинки великого. Разом вони складаються у повну, глибоку, захопливу картину життя непересічної та сильної жінки, яскравої особистості свого часу.

Зокрема, крім інших ритуальних елементів, у похованні було використано спеціальний фарбник, зафіксований у вигляді червоної плями на долівці камери попереду голови небіжчиці.
Цим фарбником була вохра, відома у поховальних обрядах багатьох народів. Головними елементами у виготовленні цього природного пігменту були оксид або гідроксид заліза і марганець. Залежно від хімічного складу, вохра могла бути, червоною, рожевою або.

Найчастіше у поховальній практиці застосовувалась вохра. Зрідка нею посипали чи, скоріш за все, намащували все тіло небіжчика. Зазвичай же вохрою покривали лише деякі частини тіла, серед яких найчастіше голову, долоні й стопи. Іноді також посипали або натирали певні, вочевидь особливо значущі, предмети поховального приданого.

Відоме покладення в могилу кусочків вохри, іноді обточених або спеціально сформованих. Інколи порошок або шматочки вохри розміщали в ритуальному керамічному чи дерев’яному посуді. Трапляються випадки супроводу небіжчика смолисто-вохристою речовиною у маленьких тканинних мішечках, натирання вохрою зовнішніх поверхонь плит кам’яного заслону катакомби, додавання її до глинистої маси, з якої виготовлялися поховальні маски та здійснювалося посмертне портретування .

На особливу увагу заслуговує практика виконання вохрою різних зображень. Найчастіше трапляються нанесені на долівку камери, попереду небіжчика, парні контури людських – двох, зрідка чотирьох. Будучи спрямованими до виходу з камери, куди зазвичай дивиться й небіжчик, вони, вочевидь, символізують або забезпечують подорож мерця до потойбічного світу.

Зафіксовано неодноразові випадки нанесення вохряних орнаментів, оторочок і сакральних, скоріш за все – світоглядних, композицій на поховальні килими чи савани. Зазвичай вони виконані середніми й дуже тонкими лініями, нерідко з використанням не лише яскраво-червоної, а й фіолетової фарби. Відомі навіть одиничні поховання «художників», яких супроводжували керамічною або дерев’яною посудиною з вохряною масою та інструментом-писалом, виготовленим з грифельної кістки коня. Саме такий реманент: жовта вохра у берестяній чи дерев’яній мисочці, кістяний інструмент – виявлено в сусідньому зі захороненням «шаманки» катакомбному похованні. Тож старша «родичка» шаманки цілком могла бути стародавньою  мисткинею.

#запідтримкиУКФ
#за_підтримки_УКФ
#віртуальність_забутих_предків