Всі ми знаємо, що чи не найбільш улюбленим місцем відвідин у Полтаві є оглядовий майданчик на Соборному майдані, де ми споглядаємо просто фантастичний краєвид на північно- та південно-східну околиці міста. Водночас, саме в цій точці Іванової гори, де фактично і розпочиналася історія Полтави, у всій своїй красі постає комплекс будівель Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, про який і піде сьогодні мова у рамках нашого віртуального маршруту: https://map.codpa.org.ua/?route=10912

Він широко розкинувся на горішній частині пагорба, відділеного від історичного центру міста Задихальним яром.
З часів заснування обителі пагорб, на якому вона постала, отримав назву Монастирської гори. В усі часи велична споруда монастиря в першу чергу привертала увагу на себе. Тож, не дивно, що під час приїзду до Полтави у 1845 році Тарас Шевченко також залюбувався краєвидом монастиря та території навколо нього з Соборного майдану і назавжди зберіг його для нащадків на своєму малюнку.

Полтавський монастир – один з небагатьох на нашому віртуальному маршруті, стосовно дати виникнення якого немає жодних серйозних сумнівів. Адже обитель була заснована ще «в горнилі» запеклої боротьби за Українську державність, яку розпочав Богдан Хмельницький. Як це відбувалось?

Року 1650-го, після двох років з початку Української національної революції, полтавські старшини та міщани на чолі з першим полтавським полковником Мартином Пушкарем виступили ініціаторами створення поряд з Полтавою чоловічої монастирської обителі, ймовірно розраховуючи, що старі та поранені козаки зможуть знайти в ній останній прилисток. І саме з того часу, незважаючи на всі бурі та грози, постав монастир, котрий почав активно розвиватися, немов би свідок таких же активних історичних подій, що поряд з ним відбувались.
Вже незабаром після заснування монастиря, у 1658 році, наклав своєю буйною головою у братовбивчій війні, ним же і розпочатій, Мартин Пушкар. Народні перекази розповідають, що сталось це неподалік від монастиря, в якому переможений на полі бою полтавський полковник намагався знайти порятунок.

В часи облоги Полтави союзними військами шведського короля Карла ХІІ та гетьмана Івана Мазепи, в монастирі стояла штаб-квартира короля-полководця, який саме тут намагався оправитись від поранення напередодні Полтавської битви. А людський склав легенду про обстріли міста з території монастиря гарматами, хоча будь-який спеціаліст з балістики тодішньої артилерії одразу скаже, що це неможливо.
Час найбільшого розквіту монастиря – це, звичайно ж, ХVІІІ століття, коли нарешті постали у всій красі Хрестовоздвиженський собор та велична дзвіниця монастиря, а сама обитель була одним із провідних культурних та освітніх закладів краю.

Полтавський монастир, на відміну від більшості інших, спокійно пережив реформи часів Катерини ІІ, і спокійно існував аж до падіння Російської імперії.

Першої в своїй історії руйнації монастир зазнав у революційній борні ХХ століття, коли він спочатку був закритий, а потім перетворений на колонію, а в роки Другої світової війни навіть на деякий час став місцем розташування школи німецької військової розвідки з підготовки диверсантів.
Водночас, саме в бурі цієї війни обитель знову відродилась з небуття, але вже як жіноча, і змогла проіснувати, потроху розвиваючись та проводячи відбудову, аж до нової ліквідації у 1959 році. Тож не дивно, що одним з перших монастирів, що відкрився на теренах Полтавщини після краху радянської комуністичної системи став Полтавський Хрестовоздвиженський.

В Українській незалежній державі монастир розпочав своє друге життя вже знову як жіноча обитель, і продовжує розвиватись та розбудовуватись. Для одних – він місце духовних пошуків, а для інших – велична історична пам’ятка, яка нагадує нам про славне та трагічне минуле Полтавщини, але для всіх нас – священне місце, що, ми сподіваємося, вже невдовзі повернеться до кліру Православної Церкви України Київської митрополії.

Більш детально читайте на точці нашого віртуального маршруту: https://map.codpa.org.ua/?visitid=10903