Одним із розповсюджених видів зброї давньоруського періоду була бойова сокира.
І не плутайте саме «бойові» з «господарськими», які були досить схожі на ті, якими ми користуємося для деревообробки й понині.
Останні — досить масивні та важкі, тоді як бойові — це значно мініатюрніші, складніших форм і часто орнаментовані. 

Цей тип ударно-рублячого озброєння ближнього бою є досить поширеним серед знахідок давньоруської зброї, а в своєму класі — напевне найпопулярнішим.  Тогочасний воїн поряд з іншим «обмундируванням», зазвичай мав і  бойову сокиру, якою можна було як битися, так і виконувати дрібні господарські справи на зразок підготовки багаття, витісування паль тощо.

Сама «будова» сокири не складна, але, як бачимо, ефективна.
Вона складається з металевої частини з отвором (вушком), в який вставляється руків’я — сокирище (топорище, держак).
Робоча, металева, частина сокири зветься лезом, а протилежний від леза бік сокири — обухом, його, до речі, можна використовувати як молоток. Держак зазвичай виготовлявся з дерева.

Давньоруські сокири дослідниками поділяються, як ми вже говорили вище, на господарчі та бойові, їх суттєва відмінність — це маса і розмір, а не форма.
Зазвичай у бойових довжина леза 9-15 см, ширина до 10-12 см, діаметр обушного отвору 2-3 см, вага до 450 г.
Руків’я, будучи однакової довжини (в середньому до 80 см), розрізнялися товщиною, хоча іноді у бойових сокир довжина держака доходила аж до 1 м.

Одну з таких сокир було знайдено під час рятівних досліджень городища давньоруського літописного міста Голтов в урочищі Шар-гора, серед знахідок з неукріпленого селища. Сам стародавній руський град Голтов у ХVІІ ст. був перезаселений і відновився як фенікс у вигляді козацького містечка Говтва.
А в ХІ-ХІІ ст. був найбільшим укріпленим форпостом на Пслі, де, зокрема, збиралися дружинники перед походом у степ на половців. Так, саме 1111 року (як свідчить Іпатієвський літопис), в неділю, 5 березня тут військом стояв Володимир Мономах, коли очікував на дружину, готуючись до чергового походу.

І хоча нам би дуже хотілося «прив’язати» цю знахідку до приказки, винесеної в заголовок нашого поста, але, на жаль, ми точно можемо стверджувати що ця сокира не гуляла вулицями міста москва. Просто такими сокирами наші руські воїни користувалися ще тоді, коли на місці нинішньої Москви не було вулиць… і будинків не було… Ну взагалі нічого не було по чому могла походити сокира… Лише ліс, тільки ліс…А на будівельний ліс бойову сокиру шкода!

Але при нагоді, якщо дуже буде потрібно, кожна господарська сокира вдома перетвориться на бойову. Як і бойова коса, як і бойовий ланцюг. Українці завжди вміли розмежовувати «війну та городину», так само, як могли швидко переключатися як з першої на другу, так і навпаки.

Слава Україні!