«Випущена стріла назад не повертається», хіба що до археологів))
Представляємо в нашій АрхеоЗброярні один з найдавніших видів зброї,
точніше його «бойову» частину – наконечники (вістря) до стріл.

Частина друга. Наконечники стріл.
Наконечник, вістря стріли — передня частина, що безпосередньо вражає ціль. Виготовлялися з твердого матеріалу: каменю, кістки, рогу, а пізніше — з металу.

Ще за часів мезоліту людна винайшла лук та навчилася виготовляти до нього стріли. Необхідність їх оснащення міцними вістрями стала одним з рушіїв загального прогресу техніки обробки кременю. Завдяки здатності утворювати при сколі гострий ріжучий край кам’яні знаряддя стають важливим атрибутом для тогочасного мисливського «озброєння».
Навіть згодом, коли навчилися обробляти метали, у переважній більшості все ще використовували в основному кам’яні вістря, які виготовлялись переважно з кременю. Метал був ще дорогим задоволенням для часто «безповоротних боєприпасів», а технологія обробки кременю була на найвищому рівні.

Такі наконечники мали розміри від 3  до 10 см та були порівняно важкими, вони пройшли складну «внутрішньовидову еволюцію» — від простих листоподібних до складних форм з виїмками, які давали кращу можливість кріплення до древок, а також могли слугувати шипами для ускладнення виймання з тіла пораненої жертви.

Під час науково-рятівних досліджень кургану в м. Гребінка у 2007 р. (експедиція під керівництвом В’ячеслава Шерстюка)  в одному з поховань було знайдено подібний набір стародавніх «боєприпасів».

В одному з трьох родових захоронень, що відносяться до катакомбної ІКС, що розміщувалися напівколом у полі насипу, було виявлено чоловіче захоронення представника так званої донецької катакомбної культури доби ранньої бронзи. В районі лівого плеча похованого акуратним скупченням рядком лежали три крем’яні наконечники стріл.
У районі розміщення скупчення збереглася інтенсивна округла пляма зотлілої шкіри, що дає підстави припустити що у нагрудному районі тіла було покладено невеликий мішечок з наконечниками. Своєрідний варіант «підсумка» чи «міні-цинку». Щоправда у даному контексті ці предмети виконували вже не військово-бойове, а ритуально-сакральне призначення.

Тепер аналоги стріл — кулі, а назва «Стріла» залишилася лише для відносно застарілих радянських ПЗРК. Останні, до речі, в кількості аж 700 .
І хоча з того часу минуло більше 4000 років, але й донині «стріли» стоять на озброєнні української армії. Правда тепер це ПЗРК «Стріла», які хоч і є вже застарілими видами озброєння, але спокійно можуть відправити за кораблем необережну повітряну ціль.

Ми ж сподіваємося що нашим читачам у якнайшвидшому майбутньому з мирного неба будуть прилітати лише стріли любові!