Археологія – одна з найвідоміших, та водночас малознайомих і на загал романтизованих наук. Насправді ж робота археолога – це не карколомні пригоди в стилі Індіани Джонса, а копітка тягуча праця з невідомим фіналом, адже справді рідкісні старожитності випадає знайти вкрай рідко. Самі ж археологічні знання пройшли тривалий шлях від найпростіших пояснень та легенд до суто наукових уявлень про перебіг історичних процесів.

? Й напередодні Дня науки в Україні у нас виникла ідея розповісти вам про найбільш відомих початківців-археологів з Полтавщини, що першими започаткували в нашому краї археологічну спільноту та дослідження його старожитностей. ? Йдеться про позаминуле та минуле сторіччя, коли археологічні об’єкти вже потрапили у поле зору українських вчених, про яких більшості мало відомо.?‍♂️?‍♀️

?? На Полтавщині науковий етап дослідження археологічних пам’яток розпочався наприкінці XIX – на поч. XX ст., коли на місцях розгорнулись широкі дослідження курганних пам’яток та укріплених поселень, почали проводитись їх перші розкопки й інтенсивно вивчатися як вченими, так і місцевими поміщиками-аматорами. Відповідно, виникли й перші наукові осередки археологічного вивчення Дніпровського Лівобережжя.
Чи не першим з них став «Лубенський музей Катерини Миколаївни Скаржинської» – це був перший в Україні приватний історико-краєзнавчий музей, що діяв у 1883-1906 рр. у Круглику поблизу Лубен. На початку його хранителем був археолог і педагог Федір Камінський, що досліджував першу в Україні пізньопалеолітичну стоянку в с. Гінці. А серед тих, хто брав участь у роботі цього осередку науки, варто згадати Василя Григоровича Ляскоронського, який самотужки здійснив величезні за обсягом розвідкові роботи з опису місцезнаходжень давніх городищ, поселень, курганів і майданів та решток «змійових» валів.

Іншим осередком вивчення найдавніших старожитностей краю став заснований 1891 р. «Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства» – сучасний Полтавський краєзнавчий музей. Його науковці здійснили перші розкопки курганів скіфської знаті на Полтавщині, вивчали городища та поселення давньоруського часу. Так Іван Антонович Зарецький дослідив найвизначніші у Поворсклі кургани 6-5 ст. до н.е. (Вітова могила і Опішлянка на Котелевщині), зберіг предмети всесвітньовідомого Малоперещепинського «скарбу», підготувавши першу в світі наукову працю про нього з детальним описом.
Вадим Михайлович Щербаківський, який у 1912-1920 рр. очолював археологічний відділ музею, розкопав близько 200 курганів у різних районах Полтавщини, а серед іншого – здійснив кращі, як на той час, розкопки Гінцівської пізньопалеолітичної стоянки на Лубенщині, зробивши інструментальну топографічну зйомку пам’ятки та навколишньої місцевості.

Після революційних потрясінь у 1920-х роках на Полтавщині впливовим центром наукового вивчення археології стає Центральний пролетарський музей (ще одна назва Краєзнавчого музею). Його керівник Михайло Якович Рудинський, людина з численними талантами,  втілив у життя змістовну програму археологічних досліджень старожитностей епох мезоліту-неоліту, розкопки Мачухівського курганного некрополя скіфського часу, аланських поховань у Нових Санжарах, Кантемирівці та ін., й також вивчав комплекс Кам’яна могила в Приазов’ї, що завдяки його зусиллям став пізніше державним заповідником. Після 1930 року був репресований більшовицькою владою та висланий за межі України.

А з науковців музею – археологів, варто згадати Олександра Кузьмича Тахтая, який провів безліч археологічних розшуків, був одним із перших дослідників пам’яток палеоліту в басейні річки Орелі, чи не вперше для Полтавщини відкрив поховання сарматської доби, брав участь у вивченні Зачепилівського і Келегійського поховань перещепинського типу.
З середини 1920-х років терени краю почали обстежувати і фахівці Всеукраїнського археологічного комітету, але сталінські репресії призвели до повного завмирання науково-дослідницької діяльності. Вона відновилась лише після Другої Світової війни.

Далі буде?