Куріння люльки у козаків було символічним заняттям, і зовсім не означало тютюнову залежність. Процес куріння люльки для козацтва мав насамперед лікувальну та ритуальну дію.

У Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням вирішили поділитися з вами деякими історичними фактами (і припущеннями) про (не)тютюнопаління українців XVI-ХХ століття. Адже насправді тоді тютюн у наших краях був не надто поширеним, а традиція «смалити» – була древнішою від тютюну. «Тютюну, як такого було мало, бо він був дорогий, а до невеликої кількості тютюну додавали різних наших рідних цілющих трав, чим покращували травлення, сон, заспокоювали нервову систему» (Анатолій Пастернак. «Козацька медицина»).

Наприклад, материнку використовували для заспокоєння нервової системи та протидії хворобам шлунку. М’яту додавали для заспокоєння, бадьорості і розсудливості та вдалої роботи мозку. Любисток додавали для антисептичної та протипухлинної дії. Тирлич сушили і курили від ревматичних болів у суглобах. Листя падуба використовували для профілактики захворювань горла, ангіни, запалення ясен, також для зміцнення зубної емалі. Однак найбільш цікавим інгредієнтом сумішей був буркун жовтий – його використовували, коли треба було довго перебувати у воді або після битви.

Крім цих рослин, які мали суто гомеопатичний вплив, у народному середовищі в суміші для куріння додавали також трави, які мали більш символічне, тобто переважно ритуальне, значення для самих козаків, пов’язане з народними віруваннями. Наприклад, щоб відігнати «чорні думки», курили з тютюном сушений полин. Висушену ковилу використовували насамперед так названі козаки-могильники, що несли варту на степових курганах. Щоб очистити кров після битви, курили сушений терен.

«Тютюн та люлька» —  слова тюркського походження. До Туреччини люльки, як певно й тютюн, потрапили з Європи, а туди були привезені само собою з Америки. «… Люлька для козака перша справа: запорожець принесе на Великдень паску з церкви, поставить її на стіл, а сам мерщій за трубку…». «…Люлька для запорожця – рідна сестра, люба подруга його: він як сів на коня, одразу ж запалив люльку та так верст шість, а то й більше, все смалить і смалить і з рота її не випускає …» (Д. Яворницький). «Проміняв дружину на тютю та люльку» (про гетьмана Сагайдачного, українська народна пісня). Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не захотів, щоб його люлька дісталася ворогові. Це все — ознаки потужного символізму цього предмету та обряду в козацькій культурі Гетьманщини.

Багато різновидів люльок. Відомі «святкові», які курили в неділю або з нагоди урочистостей, коротенькі «носогрійки» або «люльки-бурульки», окуті міддю «люльки-мугурки», пласкі «сорочинки», «черепульки». На козацькій раді по колу передавали «обчиську» – дуже велику люльку з інкрустацією; на ній були написи на кшталт «Козацька люлька – хороша думка». І було ще багато-багато інших.

Незмінним атрибутом люльки, крім начиння, звісно, було так зване «причандалля». Головне — це кресало (залізний предмет) та кресальний кремінь, трут, за допомогою яких видобували вогонь, а також підпалювали курильну суміш. Протравник, яким чистили люльку. Чубук, що був продовженням люльки, своєрідний охолоджувач диму. Робили його з пустотілого стовбура рослини на зразок бузини чи очерету. Покришка, металева чи металево-дерев’яна, яка одягалася на чашечку для збільшення тягового ефекту. Ну й звісно все це вкладалося в кисет, маленьку сумочку, що кріпилася до ременя.

На фото — атрибути паління ХVІІ-ХХ ст., що надійшли до Центру як випадкові знахідки, і готуються для передачі до фондів музейних збірок. Люлька-«носогрійка» – зі славного козацького містечка Келеберда (передано А. Коверко), біметалеве кресало ХІХ ст. у вигляді гусара, кресальні кремені та бронзова кришка — з різних частин Полтавщини.

А одне з кресал — взагалі знайдено на горищі нашого Центру!!! (залізний предмет кораблеподібного вигляду, що був перевикористаний як гачок). Про те що то кресало свідчить характерна спрацьованість робочої його поверхні. Хоча це не дивно: ще ряд етнографів першої половини ХХ ст., такі як О. Вересай чи Д. Зеленін, відзначали широке використання у вжитку таких «залізних вогневидобувачів», що навіть продавалися на ярмарку. Окремі кресала знаходилися у покинутих будинках ще в 2000-х роках. Певно, ними користувалися у період загального дефіциту 1990-х років.

Так як будівля Центру зведена ще 1880-го року, не виключено що, наприклад, умовний Михайло Грушевський чи «Просвітник» Віктор Андрієвський 9 листопада 1913 року, на зборах, присвячених відкриттю Українського клубу, саме цим кресалом прикурював адвокату Миколі Міхновському (а той як відомо любив палити люльку) під час розмов про долю майбутньої Української держави та її культури.

Тож – шкідливих звичок у міру Вам)