А так виглядало шаманське поховання катакомбної культури з кургану в Гребінці.
Жінка віком 25-30 років, зростом 154-158 см, з фізично добре розвиненим тілом була похована з багатим і виразним реманентом ритуального змісту.

Знахідки з поховання, їх розташування та контекст, дали змогу визначити цей інвентар як предмети шаманського застосування та символи високого соціального стану, а саму небіжчицю – ідентифікувати як служницю культу, шаманку, знахарку, представницю високої соціальної касти тогочасних катакомбних племен.

У стародавніх культурах шамани нерідко (якщо не завжди) поєднували у собі функції як чаклунів, що спілкувалися з племінними духами, так і цілителів, стародавніх лікарів та знахарів. Про досить високий рівень, зокрема, «стоматологічної майстерності» нашої героїні свідчить людський зуб у складі її намиста: найімовірніше цілителька вирвала його у свого одноплемінника, позбавивши його таким чином сильного болю, який спричиняла надзвичайно рідкісна на той час хвороба – карієс. Цей зуб став її «лікарським трофеєм» у намисті.

Сама небіжчиця лежала в могилі приблизно у тій же позі, в якій ховали померлих її одноплемінники. Але все ж таки, як було помічено археологами, її кістки мали штучне розташування, і були «викладені» у наближеній до «правильної» анатомічної пози. Ймовірно поховання вже відбувалося тоді, коли плоті на кістках вже не було.
Такий спосіб захоронення схожий з традиціями монахів Тибету, коли тіло померлого спочатку лишали в горах, де від дії тварин, птахів та комах від тіла лишалися самі кістки. Це може бути пояснено, зокрема, і тим, що згідно тогочасних вірувань душа людини знаходиться у кістках, і таким чином померлому полегшується процес вивільнення душі. Також таке розчленування перегукується з етнографічними даними про так звані «призвання шаманів», коли духи їх «призначали» через сни, в яких фігурувало подібне розчленування.

Ще одним фактором, що окреслює приналежність небіжчиці до касти жерців, було положення горщика поруч із нею: він знаходився у незвичному місці для поховань тих часів – у ногах, і був перевернутий. У багатьох давніх народів перевернуті догори дном посудини, сам ритуал перевертання, ототожнювались з потойбічним світом, переходом у засвіти, зміною одного простору – іншим, одного стану – на протилежний.
Змістовне навантаження перевернутого посуду науковці пов’язують з різними «обрядами переходів».
За слов’янськими етнографічними даними таким чином наші пращури «визначали» чи «мітили» відьму чи відьмака. Подібні ж витоки традицій простежуються у відомих ще й нині обрядах перевертання віника, коли той чи інший «перевертень», відьмак чи відьма, мали себе проявити.

Високий соціальний статус небіжчиці засвідчувало рідкісне для тогочасних поховань дерев’яне колесо, яке слугувало як маркером «високостатусності», так і своєрідним заслоном, що закривав вхід до камери, і було своєрідною перемичкою між життям та потойбіччям, між світом живих та мертвих. Такий же високий соціальний статус нашої героїні маркувала необпалена каолінова посудина, всередині якої лежали кремінець та дуже маленьке шильце. Останнє, зважаючи на свій контекст та розміри, ототожнюється із засобом для нанесення татуювань.
Найбільш виразно шаманська риса нашої небіжчиці вимальовувалася знахідкою решток бубна та палиці-калаталки поряд. Всередині бубна було знайдено рештки органічної речовини, яка дослідниками ототожнюється із залишками ароматичних речовин для обкурювання, чи навіть психотропними речовинами, за допомогою яких шамани часто входили в транс, і якими «оживлювали» бубни.

Більше інформації про 3D-реконструкції – у нас на сайті та сторінці – https://www.codpa.org.ua/pokhovannia-shamanky-hrebinka
#за_підтримки_УКФ #запідтримкиУКФ #віртуальність_забутих_предків